Розділ 1. Аліна

Продзвенів дзвінок, я, і мої однокласники зайшли в клас і очікуємо вчителя. І тут я бачу що відкриваються двері і заходять хлопці і дівчата з паралельного класу,  вони  нам повідомляють що у нас з ними зведені уроки. Тому що нас не так багато коли ділять нас на групи іноземних мов, і вирішили наші групи з'єднати щоб було більш продуктивно.

Аж тут заходить він, високий, у білій футболці і синіх джинсах, подивився на мене, і я замітила його криву усмішку таке відчуття що він мене хоче образити про всьому класі.

Боже як я його ненавиджу! Мене від його вида аж перекривило, таке відчуття якби я з'їла кислий лимон. 

Вчитель на уроці нам щось розповідає, а я чесно кажучи трішки задрімала, і я у таку коротку мить  пробігли  спогади про Кирила.

Це було у девятому класі, мені дуже подобався Кирил. Він дійсно був красивий, його очі таке відчуття що я дивлюся на щеня, у нього був виразний і красивий погляд, від цього я хотіла дивитися на нього вічно не відвертаючи очей.

Ну звичайно він був не з бідної сім'ї, мама мала магазин одягу у центрі міста, магазин був шикарний також як і одяг. Батько вів бізнес щось пов'язане з будівництвом. А я що? моя мама була секретарем у державній установі, а батько був на заробітках, так ми теж з мамою старалися щоб у хаті було тепло і затишно, але дуже сумували за татом. 

Чого я це кажу? тому що він на мене дивився як на маленьку мурашку!

Я одного разу підійшла до Кирила на уроці фізкультури, коли він з хлопцями грав у футбол на вулиці, це був День Святого Валентина, він помітив що я спостерігаю за ним, і хлопець що був коло нього штурхнув ліктьом і вказав обличчям на мене. Кирил повернув голову, подивився на мене і легенько посміхнувся, а хлопці його гукали, і він підбігає до мене, і він мені каже:

- Ти щось хотіла?

- Так! я хочу подарувати тобі.. - я трішки заклякла.

- Що ти так на мене дивишся? що ти мені хотіла подарувати? - каже він усміхаючись.

- Ось це! - і вручаю йому Валентинку.

- Ти серйозно? - і почав сміятися.

- А що тут такого? я просто подарувала тобі Валентинку! Сьогодні День Святого Валентина! Ну і ти... - я знову замовкла, що не так зі мною? він зараз посміється з мене і буде постійно нагадувати цей день.

- Що я? - відповів мені Кирил - Ти хочеш мені щось сказати? я знаю що ти хочеш мені сказати но краще не говори!

- Чому? - запитала я його.

І тут почали гукати хлопці, і до Кирила підбіг його так званий друг Андрій, і побачив що з Кирилом стою  я. 

- Ну Кирил, ти довго? зараз заб'ють нам у ворота, а ти тут возишся з дівчиною!

- Та зараз я підійду! - відповів Кирил.

Андрій поглянув на мене, і на Кирила, і побачив що я тримаю листівку і хочу віддати Кирилу, і почав сміятися.

-Що Алін, тобі подобається Кирил? -  і почав насміятися з мене, мене відразу це питання ввігнало в червону фарбу, незнала що сказати, на мене зараз дивиться Кирил так якби я йому щось повинна і Андрій який підсміюється.

Андрій вихватив у Кирила листівку і почав кричати хлопцям

- Подивіться наша скромна дівчинка закохалася! - і почав всім показувати мою листівку.

Кирил на мене подивився а я опустила очі таке відчуття що я буду вислуховувати щось образливе і готуюся до того щоб не розплакатися. І схватив мене за руку і кудись мене веде, тільки нерозумію навіщо? і куди?. Ми підходимо до східців що ведуть на другий поверх, і між тими східцями є інші східці що ведуть у підвал, там завжди ховаються хлопці і дівчата для поцілунків і щоб їх ніхто не побачив. Раптом у мене якесь таке відчуття що у мене починає в роті пересихати, розгубленість, і чесно трішки радість, тому що я як наївна думала що він хоче мене поцілувати, але не тут то було!

Він штовхнув мене до стінки і із двох сторін постав руки біля моєї голови. Я відчуваю як в мене спина стала мокрою і мене стало взагалі навіть важко дихати, незнаю що зі мною. А він почав усміхатися, а погляд як в серійного вбивці.

- Що злякалася? - запитав мене. - ти подумала що я веду тебе щоб поцілувати? Слухай нехочу тебе ображати! - і подивився на мене і повів погляд по мені  снизу і доверхи, і каже: - Ти ще маленька, нічого не розумієш! 

Тут він почав нагинати голову ближче до мене, і я відчула його подих на своїх губах, закрила очі, думала що зараз буде мій очікуваний перший поцілунок, що це він перший хлопець який мене поцілує. 

Нічого не відбувається я не відчуваю його доторку губ, і тут чую вітерець легенький біля вуха і його, він почав щось мені шептати:

- А ти смілива! раз змогла підійти до мене. Що хочеш зі мною зустрічатися? - відвернувшись в сторону поглянув мені в очі. Чесно я хотіла розплакатися, він дивився на мене і таке якби знущався наді мною. 

- Я буду тебе називати канаркою, і чесно ти на неї похожа, така маленька і жовтенька а ще писклива!

Він відібрав руки від стіни, у мене почалося сльозитися очі, і я його відштовнула  від себе і втекла від нього з повними очей сльозами.

Кирил з мене знущався, який він егоїст, я хотіла сказати що він мені дійсно подобається, була б не проти зустрічатися, але він жахливий, зациклений на собі нарцис.

Коли втекла від його пастки, я вибігла на коридор і швидко розвернула голову назад і дивлюся чи він не йде за мною. І бачу що він в кінці коридора одним плечем уперся в двері і дивиться на мене, і такий хитрий погляд і одночасно мене це лякяє.

А я біжу і не бачу нікого тільки пустота, десь чую в стороні сміхи, і подруги мені кричать що зі мною сталося? але я нічого непомічаю біжу в жіночу вбиральню щоб якось заспокоїтися.

Відкриваю двері підхожу до умивальника і включаю воду щоб вмитися, і трішки заспокоїтися ,дивлюся в дзеркало що стояло над умивальником, я червона, погляд наляканий, волосся стоїть так якби на мені було вороняче гніздо,  сльози течуть, а я так хочу розплакатися але неможу тому що незаспокоюся.

Я чую що хтось забігає і це не одна людина, до мене підходять дівчата, я повертаюся, а це мої подруги, і вони бачать що зі мною щось не так,  у їхніх поглядах відразу написано багато питань.