Новела

ТІЛЬКИ НЕ ПЛАЧ, МАЛА…

Вона гірко плакала. Сльози гарячим, рясним горохом котилися по щоках, носі, губах. Вони падали йому на руки, на нову футболку, перетворюючись на солоні плями.

‒ Не плач, ‒ видавив тихо.

Взагалі, він не знав, що їй сказати. П'ятнадцятирічне дівча вперше ревіло серед ночі у нього на плечі. Зазвичай він із ними жартував, фліртував, розважав, пригощав, цілував, кохав...

А зараз він обіймав її обережно, боявся зробити неправильний рух. Закутував у стару шкіряну куртку, від якої несло бензином і пилюкою, гладив її розкуйовджене волосся. Його серце калатало, в горлі стояв комок, а очі були на мокрому місці. Тонкими пальцями вона терла очі, затуляла їх долонями, дешева туш малювала темні візерунки на обличчі.

Її схлипування котилося вниз до води, хвилі підхоплювали його і несли далі.

Жаби кричали на березі, серед їхнього "кууууммм-куууумм!" чулося "чомммуу-чомммууу?". Високий очерет шелестів гострим листям, а в його шелесті чулося "тишшеее-тишшее!" І тільки ясні зорі і місяць загрядали в темне плесо ставка і мовчали.

Сльози враз закінчилися. Вона отямилася, майже не хлипала. Десь далеко гавкали собаки, перегукувались птахи. У цю мить вона хотіла стати пташкою, відлетіти десь далеко у вирій і повернутися  аж наступної весни.

- Ти як? - запитав він.

- Я хочу додому, - відповіла вона.

Вже було досить пізно. Він зняв свою куртку і віддав їй. Підійшов до мотоцикла, почав заводити. Кілька разів буркнувши, неохоче завівся мотор. Він глянув на неї і кивнув головою. Старий залізний кінь поніс їх сільською дорогою в темну прохолодну літню ніч.

... ... ...

Вона сперлась на товсту колону в сільському клубі, перемовлялась із сестрами та подружками. В цей час під якусь повільну пісню танцювало кілька пар. Її погляд зупинився на тих двох, що були в центрі танцювального майданчика. Вона ‒ висока, струнка, яскраво нафарбована, в білих джинсах і білому тонкому кардигані, майже до підлоги. Він ‒ у чорній сорочці, високий, із акуратною зачіскою. Їхні ноги вимальовували тільки їм відомі па. Вони кружляли, обіймалися, шепотіли щось один одному на вухо і постійно сміялися. Вони були схожі на птахів.

Вона спостерігала за ними - вмить відвела погляд. Їй стало не зручно так відверто свердлити поглядом тих двох. Глянула на свої потерті кросівки, широкі брюки спортивного стилю. Дівчата з чогось реготали. Вона подивилася на вихід, звідки було чути голоси тих, хто ніколи не танцюють. Серед них стояв він: низького зросту, коротко стрижений, в шкіряній жилетці. Щось голосно розповідав хлопцям, тримаючи в зубах цигарку. Враз їхні погляди зустрілися. Він підніс вгору пляшку пива, яку тримав у руці, взяв іншою рукою цигарку і видихнув кудлату хмару гіркого диму. Вона не знала, як кинути йому свій знак уваги. Хтось ніби смикнув її руку за невидиму нитку і кілька разів незграбно потрусив нею, а потім невидимими пальцями розтягнув кутики губ, утворивши усмішку. Вона повернула голову в залу і знову зупинила погляд на тих двох, що кружляли під якусь популярну сумну пісню.

Танці скоро закінчилися. Молодь неохоче посунула із клуба. Регочучи, виходили ті двоє. Вона зустрілася поглядом із ним, чорнооким, струнким. Він кинув кілька слів у натовп. Вона дивилась, йому в слід, поки він не зник у натовпі, а потім ‒ у темряві.

Вона вийшла із клубу. Підійшла до нього. Він поставив пусту пляшку на асфальт. Поклав руку їй на плечі. Вона відчула важкість та їдкий запах диму. Ще кілька хвилин про щось говорили з усіма.

‒ Ну що, поїхали?!..

Вони сіли на мотоцикл і поїхали околицями села. Мелькали темні дерева, стовпи. У вухах свистів вітер. А вона все згадувала, як танцювали ті двоє і малювала в пам'яті його риси обличчя.

Зробили коло і приїхали до зупинки. Тут біля обшарпаної "остановки", яка давно вже не бачила рейсових автобусів, збиралась місцева молодь. Як завжди тут співали пісень під гітару, пили алкогольні та безалкогольні напої, реготали, ходили красти груші до сусідів і пити воду з криниці.

Трохи погулявши, він відвіз її додому. Прощання виявилось коротким. Вона розповідала про сусіднього хлопця, з яким вдень вони із сестрами грали в карти. Він намагався її цілувати, обіймав, клав руки на сідниці. Вона смикнулася і вирвалась із його міцних рук. Кинулась до воріт, і вже стояла за хвірткою. Собака гавкнув один раз, засвідчивши її повернення.

‒ Бувай, Мачо, - посміхнулась вона.

‒ Солодких снів, Мала, - відповів він.

Вона побігла до хати, а він попрямував далі по вулиці, де залишив мотоцикл біля сусідів.

Ввечері вона із сестрами знову збиралась гуляти. Він чекав її біля сусідів, як домовлялися. Сьогодні культурна програма привела їх у місцевий сільський магазин-бар. Пиво, ром-кола, сухарики, російська попса, сміх, шум моторів мотоциклів. І звичайно ігри в карти. Пізно ввечері найазартніші збирались за одним столом і грали. Вона сиділа навпроти темноволосого, кароокого Птаха. Намагалася вести себе природньо, але не виходило, частенько подивлялася на нього. Іноді їхня компанія кричала, то вибухала сміхом, то хтось перемовлявся між собою, розказували анекдоти та різні історії...

‒ Як там ваш сусід, - запитав він, коли приїхали до її дому.

‒ Нормально. Приходив до нас після обіду. Грали в карти, - відповіла вона.