Розділ 11

Я постукала у двері батькового кабінету й увійшла, не чекаючи відповіді. Він сидів, схилившись над документами, повністю занурений у роботу.

— Можна запитати про Ендрю? Ти вже прийняв рішення? — я не сіла, лише сперлася руками на спинку стільця біля його столу.

— Оскільки його змусили — примусили вбити вампіра й поранити себе, — усі звинувачення знято, — відповів тато, не відриваючи погляду від паперів.

— Думаю, це правильно. Він теж жертва. У ньому стільки болю. Хіба вам не дозволили стерти йому пам’ять?

— Ні. — Батько змінив тему, підвів очі й ледь насупився. — Чому ти не прийшла на обід?

— Пробач, тату, — після паузи сказала я. — Мені потрібно було дещо з’ясувати.

— З’ясувала?

— Так.

— Добре. — Він ледь помітно усміхнувся.

Мій батько ніколи цього не показує, але я знаю, як глибоко його все це ранить — як боляче щоразу повертатися до трагедії смерті його дитини. Він тримається краще, ніж змогла б я. Я занадто імпульсивна, надто емоційна. Мабуть, це від мами. Вона теж ніколи не вміла приховувати почуттів.

Ембер посмертно зняли всі звинувачення, і тінь, що нависала над нею та її родиною, зникла. Це принесло полегшення й мені. Як і всі, я вірила, що мого брата вбила Ембер. Зрештою жертвами стали двоє невинних закоханих.

Пробач, тату. Мені потрібно було знати правду.

Я згадала легенду, яку розповідав Емерсон. Чи можуть людина і перевертень справді бути разом? Чи біда завжди наздоганятиме їх?

Коли я вийшла з батькового кабінету, побачила Ендрю, який стояв, спершись на стіну. Помітивши мене, він підійшов і міцно обійняв.

— Дякую, Лейло. Я навіть не знаю, як висловити свою вдячність.

— Та годі. Ти зробив би те саме для мене, — усміхнулася я. — Але можеш пригостити мене латте.

— Звісно! — сказав він, відпускаючи мене. — Тепер я можу купувати тобі напої хоч щодня.

— Не варто. Залишишся без грошей, — засміялася я, і він підтримав сміх.

Думаючи про помсту, я замислилася: кого я могла образити? Хто міг настільки мене ненавидіти, щоб бажати моєї смерті?

— Емерсоне, — сказала я крізь сміх, — а може, це одна з твоїх колишніх вирішила помститися?

Я сміялася так, що на очах виступили сльози. Ідея здавалася настільки безглуздою, що я не могла зупинитися.

— Не можемо цього виключати, — серйозно відповів Емерсон.

— Ти жартуєш? — я витерла сльози, різко посерйознішавши. Він підійшов і обійняв мене ззаду.

— Ні. Якщо припустити, що це помста, спрямована проти мене. — Він поцілував мене в плече.

— Тоді скажімо, що це одна з твоїх колишніх. Наскільки сильно треба тебе ненавидіти, щоб піти на таке?

— Вам, дівчатам, цього не зрозуміти, — сказав він із ледь відчутною усмішкою.

— Тоді інше питання — скільки в тебе було колишніх? — я закинула голову, щоб подивитися на нього.

— Дозволь мені самому з цим розібратися, — відповів він і поцілував мене.

— Домовилися.

Наша команда зібралася в моєму кабінеті. Я зачекала, поки всі влаштуються й обміняються вітаннями.

— Почнемо. Ми надто довго грали за чужими правилами — час узяти ініціативу. Ритуал був створений, щоб збити нас зі сліду. Людину, яка могла допомогти, вбили, щоб стерти докази. Я вважаю, що решта жертв тепер у безпеці. Маги близькі до того, щоб зламати закляття. Незабаром їх звільнять. Невже змовники не розуміли, що ризикують розпалити війну? Братство Дракона цього так не залишить — вони діятимуть. Це в їхніх інтересах.

— Ти надто їм довіряєш, — сказав Джексон. — А тепер, коли ми знаємо про Братство… ми взагалі в безпеці?

— Вони знають, що я мусила повідомити оперативну групу про Братство Драконів Місячного Вогню. Після закриття справи нашу пам’ять зітруть. Це нас захистить.

Атмосфера трохи полегшала. Недовіра ще залишалася, але загалом усі виглядали спокійнішими.

— Щоб зрозуміти теперішнє, нам потрібно повернутися на чотири роки назад — до подій, які ледь не зруйнували нашу довіру до перевертнів. Ви пам’ятаєте. Вважалося, що мого брата, Іана Вокера, вбила перевертень Ембер Вілсон.

— Але яке це має значення? — перебив Алекс.

— Саме в цьому й річ. Нас змусили повірити, що винна Ембер — але це не так. Убивство інсценував обдарований перевертень.

— Навіщо? — задумливо насупився Майкл.

— Щоб усунути Ембер. Справжньою ціллю був Емерсон. Він кохав її. Неважко здогадатися, якої статі перевертень — ми шукаємо жінку.

— Ти хочеш сказати, що обдарована перевертень закохалася в Емерсона і все це організувала? Це божевілля, — вигукнула Софія.

— На перший погляд — так. Але, можливо, усе почалося із захоплення, яке переросло в ненависть. Тепер вона намагається завдати йому болю, забравши найдорожче.

— А як у це вписується «Братство Драконів Місячного Вогню»? — запитав Оллі.

— Це ідеальна ширма. Знаючи, що ми ніколи не запідозримо Братство і боятимемося війни, їх використали, щоб приховати правду.

— Як ти до цього дійшла? — запитав Пітер.

— У мене були видіння. Я не знала, кому довіряти, тому мовчала.

— Але ти ж бачиш лише майбутнє. Звідки ти так багато знаєш про минуле? — наполягав Пітер.

— Щось не сходиться, — сказала Софія. — Надто зручно, що ми впевнені, ніби винна жінка. А якщо нас знову вводять в оману?

— Треба це перевірити, — відповіла я.

— А як ми знаємо, що обдарований перевертень — не хтось із нас? — озвучив спільну думку Емерсон.

— Я вже подбала про це. Братство надало срібні браслети для людей і золоті — для вампірів та перевертнів. Вони зачаровані — перевертень не зможе перевтілитися, доки носить його. Отже, якщо хтось без браслета — це і є наш перевертень.

— А що Братство хоче взамін? — знову запитав Пітер.

— Нічого.

Правду кажучи, я не знала. Але зараз мені потрібно було зупинити того, хто стоїть за цим. Забагато невинних постраждали. Братство запропонувало допомогу — я її прийняла. Я знаю, що були сумніви й критика. Та в цій справі важливий результат.