Розділ 9

Не дивно, що Емерсон дізнався про рожеві троянди. Урешті-решт, на заставці мого ноутбука — відро, наповнене ними. Я знаю, це кліше, але вони такі запашні, а їхній ніжно-рожевий відтінок — м’яке нагадування про ніжність, про любов, яка лише починає пробуджуватися. І це правда: наші стосунки почалися — і так само раптово обірвалися.

— Ти ж розумієш, що вчинив неправильно? І наступного разу одного букету буде замало, — сказала я, насупившись і дивлячись на Емерсона.

— Так, — відповів він, уловивши підтекст.

— Я знаю, що в тебе були причини, але ти нічого не пояснив. Це боліло ще більше. Тож… як ти збираєшся це виправити?

— Ти ж мене пробачила, правда? — він надав обличчю максимально невинного виразу, що якимось чином лише ще більше мене роздратував.

— Час покаже. Ти на випробувальному терміні.

Суспільство часто вважає, що чоловіки схильні використовувати вибачення як швидке рішення — пластир, який нібито має все владнати, не торкаючись кореня проблеми. Річ не в тому, що всі вони вірять, ніби просте «пробач» стирає все з чистого аркуша. Навпаки — багатьом чоловікам складно навіть вимовити ці слова, бо в цей момент вони почуваються вразливими й оголеними. Але справжня критика починається після: коли за вибаченням не йде жодних реальних змін. Є страх, що вибачення стає показовим жестом — способом уникнути конфлікту, а не зобов’язанням до зростання. Фраза «ти на випробувальному терміні» влучає точно в ціль: вона перекладає відповідальність на нього — довести зміни діями, а не словами.

— Чудово. Як колись сказав французький мемуарист Роже де Бюссі-Рабютен: «Відсутність для любові — те саме, що вітер для вогню: слабкий гасить, сильний розпалює», — сказав він, упіймавши мій погляд, і додав: — Гаразд, я зрозумів. Але скільки триватиме цей випробувальний термін?

— Я ще не вирішила. Мені потрібно розібратися, що я насправді до тебе відчуваю.

— Не думаю, що тобі це складно. У тебе таке враження, ніби на тобі табличка: «Я люблю лише Емерсона».

— Що?! — я легенько вдарила його по спині, а він зігнувся, удаючи біль, ніби я вдарила щосили. А потім раптом випрямився й навис наді мною.

— То ти мене поцілуєш, чи ми так і стоятимемо?

— Ти мене кохаєш?

— Хіба ти не бачиш табличку? Я кохаю лише тебе.

І якби я брехала, Емерсон би це знав.

— Наскільки? — він усміхнувся.

— А як ти думаєш?

— Я все одно кохаю тебе більше, — прошепотів він, торкнувшись моїх губ. — Пропоную продовжити цю розмову в спальні.

                                                                          * * *

Ми прогулювалися набережною, спершись на перила й дивлячись, як по річці біжать м’які хвилі. Людей довкола завжди було багато: рибалки, пари, батьки з дітьми. Я згадала, як у дитинстві ходила на риболовлю з татом. Я ніколи нічого не ловила — і була цьому рада. Мені завжди було шкода риб.

Ми відійшли подалі від натовпу й рибалок.

— Твоє бачення перстня нагадало мені одну людину.

— Кого?

— Мого батька. Він досліджував перевертнів і все, що з ними пов’язано, — сказав Емерсон, помітивши мій здивований погляд. — Це було ще до мого народження. Так мені розповідала мама. Я навіть знайшов його старі наукові записи. Коли я був малим, мене іноді водили до нього, і він розповідав мені історії про Братство.

— Де він зараз? Яке ще Братство?

— Спершу його помістили до психіатричної лікарні. Люди вважали його божевільним. Він намагався довести, що існує організація під назвою «Братство Місячних Вогняних Драконів». Йому ніхто не повірив. Мій вітчим переводив його з одного санаторію до іншого кожні два тижні. Я приїхав запізно — його вже перевели на інший континент. Саме тоді й почалася моя власна пригода. Спершу мене прийняли за шпигуна, бо я прибув без жодних офіційних документів, але згодом у всьому розібралися. Я не міг сказати справжню причину свого візиту.

Мій батько знав про Братство більше, ніж будь-хто інший. Я провів із ним кілька тижнів. Зараз він багато спить — щось на кшталт гіперсомнії, — тож щодня розповідав мені зовсім небагато. Зрештою він згадав, де сховав записи й документи, які доводили існування Братства. Я не зміг забрати його з собою, але записав усе на камеру.

— Перстень із драконом — це символ належності до Братства?

— Один із символів. Після того як мого батька визнали психічно хворим, на рахунок, який мама відкрила на моє ім’я, почали надходити великі суми грошей. Коли мені виповнилося вісімнадцять, я отримав до нього доступ. Спершу жив на широку ногу. Потім заспокоївся. Купив акції п’яти компаній — чотири з них стали надзвичайно успішними. Я й досі інвестую і час від часу торгую на біржі. Моя інтуїція ніколи мене не підводить. Мені завжди щастило.

— Ну, тепер зрозуміло, звідки в тебе гроші. А я вже почала думати, що ти пограбував банк, — сказала я після короткої паузи. — Мені шкода, що так сталося з твоїм батьком.

Ми стояли мовчки, дивлячись на воду, аж раптом Емерсон підійшов і обійняв мене.

— Я просто радий, що тепер у мене є ти.