Розділ 6

Я довго уявляла, яким був би мій ідеальний день. Чомусь у голову прийшов цілий вир ідей — наприклад, провести день в Італії або Іспанії. Потім я повернулася з небес на землю й почала планувати поїздку до моря. Розмірковуючи над цим, я приготувала м’ясний рулет і нарізала салат.

Коли Емерсон повернувся додому після зустрічі, він вирішив мене піддражнити.

— Ну що ж, — сказав він із усмішкою, — я уявляю свій ідеальний день із тобою на Мальдівах.

— Добре. Завтра вранці вилітаємо туди, — спокійно відповів Емерсон, уже накладаючи собі м’ясний рулет.

— Хіба ти не скажеш, що це надто дорого? Що я просто фантазую?

Його спокійна реакція застала мене зненацька. Я справді була здивована.

— Ні. Забудь слово «дорого». Гарний вибір. Можна ще шматочок?

— Мені здається, це саме те місце, де ми могли б по-справжньому втекти від хаосу й знайти спокій. Пляж, сонце, рифи… — сказала я, подаючи йому ще одну скибку.

— Справді? А я бачу це трохи інакше, — відповів він, показавши свою знайому пустотливу усмішку.

Натхненні перспективою подорожі на Мальдіви, ми одразу після вечері пішли спати. Я швидко заснула, почуваючись у безпеці в обіймах Емерсона.

Ми прилетіли до Мале, столиці Мальдів, приватним літаком Емерсона. Політ тривав близько десяти годин. Це був мій перший політ у житті. Я трохи хвилювалася, але передчуття пригоди наповнювало мене захопленням. Коли ми підлітали до островів, я притиснулася обличчям до вікна, милуючись атолами, розкиданими по Індійському океану.

Привіт, раю.

На кожному острові тут розташований лише один готель, і наш був серед найкращих. Проте дістатися туди можна було не одразу — на вибір був човен або гідролітак. Оскільки це був мій особливий день, я обрала човен.

Океан сяяв нескінченними відтінками бірюзи й блакиті. Пісок був м’який і білий, мов цукрова пудра. Мені сказали, що на острові ідеальна погода протягом усього року. Усе — я переїжджаю сюди. Цей спокій, ця тиша… хіба не так відчувається рай? І це зовсім не перебільшення. Я не була впевнена щодо екзотичних ссавців, отруйних змій чи небезпечних комах, але мене запевнили, що на острові їх немає.

Жодних магазинів, жодних сторонніх людей, жодних автомобілів — нічого, що могло б порушити цей спокій. Розкішна зелень рясніла яскравими квітами, а папуги наповнювали повітря дзвінким щебетом. Це було ідеально.

— Чому саме Мальдіви? Ти могла вибрати будь-яке місце, — запитав Емерсон.

— Могла, — відповіла я, не бажаючи зізнаватися, що тоді пожартувала.

— Тут лише риба, рис і кокоси. Навіть прісної води немає.

— Я не надто добре підготувалася. Морепродукти ж вважаються м’ясом, правда? — відповіла я, помітивши, як він дивиться на мене. — Замовимо для тебе курку. Я пам’ятаю про твою дієту. А щодо води — люди ж якось тут живуть.

Ми вирішили орендувати віллу над водою замість номера в готелі. Вона мала терасу з парасолями, шезлонгами, гамаками й сходами, що вели просто в океан. Навіть приватний басейн. Ми знайшли свій клаптик раю — лише для нас двох.

Що може бути кращим за купання в теплому океані? Наша вілла була відокремленою, тож ми плавали голими — вільно й радісно. Мій «один день» швидко перетворився на три — я не хотіла їхати. Я хотіла вдихати це океанське повітря вічно. Поруч з Емерсоном рай ставав ще реальнішим.

У перший день ми досліджували красу острова. Ми не зустріли знаменитих фруктових кажанів, зате бачили папуг, ящірок і самотню чаплю, що крокувала вздовж берега, дзьобаючи пісок.

Рослинність Мальдів вражає, хоча не всі рослини плодоносять. Центральне місце займає кокосова пальма — вона навіть зображена на гербі країни. Деякі пальми ефектно нахилялися під кутом у сорок п’ять градусів. Окрім кокосів і бананів, ми бачили мангрові дерева, маленькі кавуни, манго та іншу екзотичну флору: хлібне дерево, бамбук, евкаліпти, каучуконоси, баньяни з повітряним корінням і квітучі кущі. Троянди були всюди, наповнюючи повітря ароматом. Тут троянда така ж символічна, як і пальма, — національна квітка й символ любові.

Іноді мені здавалося, що я сплю. Але тоді Емерсон брав мене за руку або цілував, і я розуміла — усе це насправді.

Жодних гучних вечірок чи натовпів — лише тиша й спокій, яких ми так прагнули.

Одного дня ми стали свідками грози — захопливого видовища. Посеред білого дня над нами нависла величезна хмара, закривши сонце. Океан не втратив свого кольору, а навпаки — став ще контрастнішим у тіні хмар. Це було неймовірно.

Я хотіла відвідати селище й подивитися, як живуть місцеві, але це була не екскурсійна поїздка — це був відпочинок лише для нас.

Ми все ж відвідали тропічний сад орхідей. Було видно, що садівник обожнює ці квіти — не так, як я, якій вдається вирощувати лише кактуси. Орхідеї мене зачарували. Замість масажу ми відпочивали в гамаках на терасі.

— Про що ти думаєш? — запитав Емерсон, порушивши тишу.

— Про дитячий спогад. Одного разу на морі з батьками мама повела мене на дитячу дискотеку. Я танцювала під пісню, коли хлопчик підійшов, мовчки обійняв мене, і ми протанцювали весь танець разом. Я поклала голову йому на плече. У нього було темне волосся й карі очі. Я завжди хотіла зустріти його знову.