Розділ 2

Моя рука зависла в повітрі, всього за кілька сантиметрів від дерев’яних дверей. П’ять хвилин. П’ять довгих, виснажливих хвилин я стояла тут, застигла, мов статуя нерішучості. Кожна секунда тиснула на груди важким каменем, ускладнюючи дихання.

Чому я так скута? Це ж просто Емерсон. Колега. Людина, з якою я маю працювати над цією справою. Так, обставини дещо… незвичайні — він тимчасово житиме в мене, поки ми разом працюємо, — але все одно. Я повинна взяти себе в руки. Цей тремтливий, метушливий стан мені зовсім не допомагає. Я ж не збиралася зізнаватися йому у найпотаємніших таємницях — я прийшла дати йому суто професійне оновлення по праві. І все. Лише звіт. Вдих. Видих.

Добре. Я зможу. Просто постукати. Один простий стукіт.

— Скільки ти ще плануєш там стояти? Заходь уже! — гукнув він.

Звичайно. Емерсон, мабуть, відчув мене. Він же перевертень. Я ще не звикла до того, що їхні тваринні інстинкти залишаються гострими навіть у людській формі.

Обережно відчинивши двері, я побачила, що він робить вправи на віджимання.

— Є ще одна жертва, — повідомила я. — Мій колишній зателефонував у відділ. Майкл і Софія зараз на нічному чергуванні — вони вже виїхали на допит.

— Головне, що він тепер у безпеці, — відповів Емерсон, навіть не перериваючи ритму. — Шкода, що це не наша зміна. Хотів би глянути, які хлопці тобі колись подобалися.

— Серйозно? — обурено вигукнула я. — Він жертва.

— Це робоче питання. Перетинається з твоїм особистим життям, — холоднокровно відповів він.

— Ще матимеш нагоду. Надобраніч, — відрізала я і грюкнула дверима.

— Солодких снів! — гукнув він навздогін, голосно, щоб я точно почула.

Я повільно попрямувала до своєї кімнати. Час спати. Щойно я сіла на ліжко, тишу розірвав дзвінок. Ліза.

— Стривай, подружко! Як ти? Є новини? Як там мій Ендрю?

— Все гаразд. Як завжди. Сьогодні взяла новий виклик — схоже, маємо справу з вампіром. Розберемося завтра. Ендрю досі не знає, що ти в нього закохана. Ти що, назавжди плануєш ухилятися?

— Я чекаю, поки він перший зробить крок. Він же чоловік!

— У якому ти столітті живеш? Чоловіки бояться відмови ще більше, ніж ми. Але гаразд, не тиснутиму.

—Як твоя таємна місія?

— Ти ж знаєш, я не можу про неї говорити. Але уяви — тепер у мене напарник-перевертень.

— Та ну! Розповідай! Це хлопець?

— Так.

— І який він? Красунчик? М’язистий? Вільний? Хто він?

— Ліззі, він просто колега. Я його не розглядаю в такому ключі. Це Емерсон Янг із Другого відділу.

— Стій, Емерсон? Подружко, може, тобі варто його таки розглянути. Ми з ним якось працювали. Він занадто хороший.

— Так, я теж чула чутки — бабій, серцеїд, довше трьох тижнів ні з ким не затримується. Вірність? Навіть не знає, що це таке.

— Та ну. Хтось просто не хоче, щоб ти була щаслива. А він тобі взагалі подобається? Як людина? Чи, може, варто спитати — як ти оцінюєш його людяність?

— Я його не знаю. І знати не хочу. Сьогодні вперше побачила. Сидить тихо, замкнувся у своїй кімнаті.

— Замкнувся в кімнаті? Почекай… Він що, живе в тебе?

— Так, тимчасово. Ендрю дав йому мою адресу.

—Оце команда — я та Ендрю.

 —Стій, стій. Емерсон мене поцілував.

— Що?! Поцілував? Бачиш, він все ж таки тобою цікавиться.

— Не впевнена. Не хочу бути ще одним ім’ям у його списку. Давай не будемо з цього робити сенсацію.

— Чому ні? А раптом це ти та сама його єдина?

— Не сміши. Ми зовсім різні.

— Ти не можеш так казати, якщо навіть його не знаєш. Може, ви більше схожі, ніж ти думаєш.

— Гаразд, пізно вже. Лягаю спати. Люблю тебе, добраніч.

— І я тебе. Добраніч.

Я глянула на годинник — за четверть дванадцята. Саме час відпочити. Почистила зуби. Сумнівалася, що швидко засну після цієї розмови.

І справді не заснула. Лягла надто пізно, довго крутилася в ліжку, намагаючись вигнати з голови думки про Емерсона. Але не виходило. Цікаво, який він насправді? У перевертнів теж є серця. І душі.

Я жодного разу не бачила, щоб він перевтілювався, навіть частково. На щастя, повний місяць минув лише днями.

Другий будильник ледве підняв мене з ліжка. Мої п’ять хвилин «ще поспати» завжди перетворювалися на цілу годину. Я заправила ліжко і попленталася до ванни.

Щойно відкрила двері — лобом врізався в тверді груди. Це був Емерсон.

Точно. Я зовсім забула, що він тут. Швидко підняла очі — він був без одягу, лише зелений рушник на стегнах, а рельєфний прес повністю відкритий.

— Доброго ранку! — сказала я, намагаючись звучати спокійно.

Серце шалено калатало, обличчя запалало. Наче струм пройшов крізь мене. Ну все, тепер точно прокинулася.