6 розділ

*Анастасія 

Перший день в університеті пройшов дуже швидко.

За сьогоднішній день я встигла ознайомитися з однією дівчиною – Каріною. Вона одразу видалася відкритою, трохи галасливою, але саме такої людини мені й бракувало поряд. Вона говорила без паузи, сипала жартами, розпитувала мене про все на світі. 

Порівняно з моїм тихим настроєм, вона  була як феєрверк, і чомусь це мені навіть подобалося.

На першій парі я намагалася зосередитися, але думки знову й знову поверталися до Адама. Його підморгування перед аудиторією, його спокійний голос.

–Ти червонієш, бо викладач гарний? — тихо штовхнула мене Каріна.

— Та ні! — майже прошипіла я. — Просто… думаю.

— Думаєш? Про кого? — вона підняла брови з підозрілою усмішкою.

Я відвернулася до конспекту, роблячи вигляд, що занадто зайнята записами. Але в голові знову з’явилося його обличчя.

Після другої пари ми пішли пообідати. В їдальні було шумно й спокійно водночас — усі говорили, сміялися, знайомилися. Я декілька разів бачила Адама.

Він сидів із хлопцями за сусіднім столом і час від часу дивився в мою сторону. І посміхався.

Каріна це теж помітила.

— Слухай, а він точно на тебе дивиться! — захоплено прошепотіла вона. — Хочеш, я можу його підколоти?

— Не смій! — я ледь не вдавилася соком.

Вона тільки розсміялася й пообіцяла «поки що» нічого не робити.

Після обіду у нас була ще одна пара — семінар. Викладач несподівано вирішив, що кожен має сказати кілька слів: чому саме він обрав цю спеціальність.

Майже всі говорили швидко, скупо, щоб тільки відбутися. Коли дійшла моя черга, я відчула, як серце шалено калатає.

Я набралася сміливості виступити.

Підводячись зі стільчика, я відчувала на собі дуже пильний погляд. Погляд  Адама.

Коли, я починада розповідати. Думала що моя розповідь вийде в двох, трьох реченнях, але коли я почала розказувити.Слово самі по собі почали складатися у таку  собі розповідь. 

Я старалася не дивитися на аудиторію. Але коли все ж глянула на своїх однокурсників. Помітила що майже всі слухають.

Тут мої очі метнулися на Адама. І звичайно ж він посміхався....але зараз його усмішка була не така як завжди.

Вона чимось відрізнялася....але чим я не дуже зрозуміла.

В цій усмішці читалася, прихильність, гордість і ще щось що я не дуже могла осмислити.

Коли я закінчила, в аудиторії було Першою почала плескати Каріна. Потім всі інші.

Каріна посміхалася мені своєю сонячною посмішкою.Мені з першого погляду сподобалася ця сонячна  дівчина. По іншому її ні як не назвеш.

–Дуже, дякую. Хороший початок Анастасіє.– сказав професор.

Я сіла на місце, відчуваючи як рум'янець з'являється на моїх щічках.

Виходячи після пари, я почула знайомий голос:

— Гарно виступила.

Я обернулася. Адам стояв у дверях, ніби чекав саме мене. Його погляд був теплим і уважним.

Я зупинилася, дивилася на нього якусь мить.Хотіла зрозуміти його емоції, але таких емоцій він ще не показував мені раніше.

–Дякую!)– кажу я, дивлячись прямо йому у вічі, посміхаючись.

— Не кожен зміг так. — Він знизав плечима. — Але я знав, що ти впораєшся.

І ця проста фраза чомусь змусила мене усміхнутися так щиро, що я сама себе не впізнала.

Після закінчення всіх пар.

Ми з Кабіною йшли разом додому. Як до нас підбігає який хлопець.

–Привітик, красуні. Можна з вами познайомитися)– каже він веселим тоном.

Він задався мені, знайомим. Наче я десь бачила його раніше. 

Я ще подумала про це і згадала. Він сидів за один столиком з Адамом і Дмитром. За їхнім стольним сиділо чотири хлопця. Ось цей один із них.

– Звичайно можна. Я Каріна) – таким самим веселим тоном каже Каріна.

– Привіт, я Анастасія -кажу, я киваючи йому головою.

– Анастасія? – Артем примружив очі й посміхнувся куточком губ. – Красиве ім’я...тільки якось занадто офіційно для такої дівчини. Може, краще Настя? Або… – він хитро подивився, – придумати щось своє?

Каріна розсміялася. А я похитала головою в знак заперечення.

– В я доречі Артем. Дуже приємно познайомитись)– нарешті представився він і простягнув руку, але не звичайно, а якось занадто демонстративно, театрально. 

Я, трохи здивована, все ж потисла йому руку.

— Ти ж із компанії... почала я, але він швидко перебив мене.

– Ага, з компанії того зануди Адама, у– сміхнувся хитро, немов перевіряючи мою реакцію. – Хоча скажу по секрету, зі мною набагато веселіше.

Я мимоволі засміялася. Його енергії було забагато, і я ще не розуміла, чи він мені подобається, чи просто дратує. Але одне я відчула точно це не остання наша зустріч.