5 розділ

*Адам 

Вона дивилася на мене довго.Занадто довго.Вона дивилася на мене довго. У темряві її очі здавалися ще глибшими, а тиша між нами ставала все важчою.

Я вже хотів щось додати, виправдати свої слова жартом, але Настя раптом зробила крок до мене. І ще один. Плед трохи зісковзнув з її плеча, і я побачив, як дрібні краплі дощу блищать у її волоссі вона, мабуть, була на вулиці перед тим, як зайти.

-Залишитися...- тихо повторила вона,ніби смакуючи уе слово на смак.

Я ковтнув повітря й не зміг відповісти. Бо все всередині чекало її наступного руху.

Десь далеко за вікном шумів дощ, а в кімнаті, здавалося, не лишилося нічого, крім нас двох.

І тут вона підходить ще ближче...

Ми дивимося одне одному в очі.

Ми розуміємо що зараз станеться.\

Ми цього хотіли.

Я бачив це в її очах. 

Вона хоче цього не менше за мене)

В одну мить ми дивимося одне на одного, а в іншу... Наші губи злилися в поцілунку.

Спочатку він був легкий, таким наче цілуються підлітки. Потім наш поцілунок поглибився,він став пристрасним. 

Ми цілувалися як почули в коридорі якийсь шум. Настя швидко відсмикнулася від мене.Вона подивилася мені в очі,і пішла до дверей і вийшла. 

Що це було?

Куди вона пішла?

Це був сон, я сплю?

Ці питання тривожили мене довго, і той факт як мені сподобалося цілуватися з Настею)

І з цими думками я заснув.

Наступного ранку, я встав раніше будильника. В ьудинку було тихо окрім кухні. 

Спускаючисьна низ і прямуючи до в кухні, я відчув запах чогось смачненнького.

Коли увійшо на кухню, я просто звмер . На кухні стояла Настя, щось готуючи на плиті.

Мене одразу накрило спогадом про вчорашній вечір. Той поцілунок. Я навіть відчув, як серце прискорило хід, і, здається, забув, як дихати.

–Ти рано... я думала ти будеш довше спати –кинула вона, навіть не озирнувшись. Її голос звучав так спокійно, і я засумнівався чи був вчорашній вечір насправді?Чи я його вигадав?

— І ти, — відповів я, намагаючись, аби голос не тремтів.

Настя нарешті повернулася, і на її губах з’явилася ледь помітна посмішка.

— Не дивися так. Це не кулінарний шедевр, — кивнула вона на сковорідку, де спалитися млинці.

Я всміхнувся у відповідь, хоча вона й не здогадувалася, що дивлюся зовсім не на сковорідку.

Між нами зависла тиша, але вже інша — легша.

 Тепер я точно знав, що ми обоє пам’ятаємо вчора, просто ще не готові говорити про це.

Коли я почав їсти, я просто був у захваті від цього сніданку — це був просто неймовірний сніданок я такого але давно не їв.

Ми поснідали пробралися на кухні разом. І пішли збиратися в університет.

Збори виявилися суєтними. Настя крутилася перед дзеркалом, намагаючись вирішити, яку кофту вдягти. Я спостерігав збоку й ловив себе на думці, що мене дивно заспокоює сам факт, що вона тут, у цьому будинку, бігає по кімнатах, щось бурмоче про зачіску.

Але все ж таки, через не знаю скільки часу, Настя була зібрана.

Ми пішли до мого автомобіля.

Коли ми їхали я бачив напругу в її очах, і те як вона розгладжувала свою спідницю. 

– Неовуєшся?– запитав я.

Вона подивилася на мене мовчачи.

– Так, трохи...

– Та ну все буде класно, у нас кльові преподи, класно група. Ну в цій групі є я, тому вона така класна) – кажу я, посміхаючись на всі зуби.

Несподівано для мене, Настя тел почала сміятися з цього маленького жартику.

Поки ми сміялися і дивилися одне на одного.

Ми під'їхали до нашого університету.

Коли ми дійшли до корпусу, я побачив, як хлопці обертаються услід Насті. Вона цього не помічала, бо була зайнята розгляданням величезної будівлі, але я... я відчув щось нове. Легкий укол ревнощів.

— Ти впевнена, що не загубишся? — запитав я, намагаючись приховати емоції жартом.

— Якщо що, знайду тебе по запаху кави, — відповіла вона, усміхнувшись.

І в ту мить я зрозумів: це буде цікавий день. І, можливо, не лише день.

***

Від автора:

Привітик мій любий читачу, я приношу свої вибачення що пропала так на довго і нічого не писала. В мене були деякі проблеми. Я надіюсь у вас все добре. Насолоджуйтесь продовженням історії про Адама і Анастасію. 

Я вас дуже люблю, і сподіваюся що вам подобається моя книга)