4 розділ

Адам 

Після, такої чарівної розмови з "сестричкою".  Я пішов до себе в кімнату.

Сьогодні вхідний тому мені нікуди йти не потрібно. Але я чекав Діму який повинен був приїхати до мене. 

Навіщо — сам не знаю. Напевно йому просто нудно. А, може, знову потягне в якийсь клуб.

Я лежав на ліжку, дивлячись в стелю.Коли двері в мою кімнату відкривають так, наче зараз злетять з петель.

– Адаамее, а що це таке? – голосно кале Діма, підходячи до мене – Коли я йшов до тебе, я побачив в саду дівчину.... дівчину з бару!! Чого ти не казав що ви ра...

– Ні! – кажу я, різко, не даючи йому договорити.

– Ааа, тепер нічого взагалі не зрозумів.

Я почав розповідати все що сталося за ці два дні. Не віриться що це все відбувалося за два довбаних дні.

– Ну ти й попав, – хитає головою Діма – Вона реально твоя сестра? Чи це все просто жарт? Сьогодні 1 квітня? Ну як розіграш це класно, як реальність не дуже. – промовив він сміючись.

Чесно, то він але починає бісити мене!

Не встигли прийти і секунди мовчання. Як він починає говорити.

– Це ж божевілля! Ідеальна дівчина з бару виявилася твоєю сестрою. Ти розумієш.

– Якщо ти ще раз скажеш “сестра”, я тебе здам в обмін на спокій.

– Ага, все ясно. Закоханий.

– Ні! 

– Оооо, таак. Бачу цей погляд. – він починає посміхатися як наведений – Ну все зрозуміло, можеш більше нічого не казати.

– Ти закоханий в свою нову, гарну "сестричку".

Я закотив очі. Відвертаючись від нього. І від його даний теорій. Я і закохатися в Настю. 

Та ні. Ми знайомі 2 дні!

– Закрий свій рот! – починаю кричати я.

Я був дуже злим.  Тут у мене за спиною відкриваються двері. І я чую знайомий голос.

– Будь ласка.... ви можете бути трохи тихішими.

Я повернувся до неї. 

Настя стояла, в дверях. Вона виглядала так наче тільки прокинулася. Трохи розкуйовджене волосся і сонний погляд.

Її вигляд був такий приголомшливий, що я не міг відвести погляду. Але коли відвів побачив, у неї на шиї – мій худі, який я залишив в саду.

Коли я вийшов з цього ніби трансу. Діма вже, говорив з Настею.

Знайомився з нею, розпитував шось. Але моя увага була зосереджена на моїй худі.

– До речі, – я кивнув на худі, – це ж моя улюблена річ.

– А тепер моя, – спокійно відповіла вона, поправляючи капюшон.

Діма закотив очі, і почав тихенько сміятися. 

– Ну визначтесь нарешті чия худі? – зі сміхом каже мій друг.

– Можемо кинути монетку, – підморгнула вона.

– Не треба. Ти вже виграла, – сказав я.

Вона подивилася на мене своїми гарними очима. І сказала:

– Дякую! –коротко сказала вона, в ходячи. І.... вона посміхалася. Великою, щирою посмішкою)

Двері зачиняються, але в мене пед очима ще досі її посмішка, і вона в моїй кофтині.

 Я стояв дивлячись на двері, ламаючи про неї. Коли Діма почав реготати на повну.

– Ну ти брате в попав)

Але я нічого не відповів. Мабуть він все ж таки правий.

Пізно ввечері, коли в домі стихли розмови й навіть Діма вже зник у своїй кімнаті, я так і не зміг заснути.

Я лежав і думав про сьогоднішній день, про те як ми сиділи в саду, про те яка вона гарна прийшла до мене в кімнату. 

Від цих спогадів у мене на обличчі розквітала посмішка. 

Я встав, підійшов до вікна. На вулиці дрібно моросив дощ, і здавалося, що весь світ дихає повільніше.

І раптом у коридорі ледь чутно рипнули дошки. Я завмер, прислухаючись. Кроки повільні, обережні. А потім у дверному отворі з'явилася вона. Усе в тому ж худі, але з пледом на плечах, і з трохи розкуйовдженим волоссям.

– Ти не спиш? – запитала вона пошипки.

– Ні, в ти чого не спиш?

– Та шось не спиться, от вирішила до тебе заглянути)

– Ну заходь, не стій там. – кажу я, махаючи їй щоб вона підійшла до мене.

Вона підійшов, повільними, тихими кроками. Зупинилася біля мене, коло вікна. І почала дивитися в даль.

Я повернув погляд на неї. Вона... така...

– Гей, чого вирішився – обурюється вона, дивлячись на мене у відповідь. 

Я просто відвів, погляд. Нічого не сказавши. Ми ще так доволі довго стояли. Ніхто не наважувався переривати цю мовчанку.

 Нам просто було комфортно от так стояти, мовчати і дивитися одне на одного.

– Ну добре, я вже піду.  Не буду тобі заважати. – каже, вона, розвертаючись і прямуючи до виходу.

– Почекай. Не йди. – боже що я роблю, я точно пошкодую про це – Залишайся, зі мною....будь ласка.

Вона завмерла. Повільно повернулася до мене.

– Ох,Адаме...