1 розділ

Адам 

Вона зупинилася на порозі.

Її волосся яке спадало на плечі, було таке до біса гарне, її темні очі з трохи розгубленим поглядом.

Наші очі зустрілися.

Переді мною стояла та сама дівчина з бару...

Настя швидко відвела погляд 

– Синку, це Анастасія донька Олени – сказав батько веселим тоном, не помічаючи нашої напруги 

Вона спершу подивилася на мого батька, а потім на мене і сказала 

– Приємно познайомитися – сказала Настя, по-дурному махаючи мені рукою 

– Навзаєм – відповів я, дивлячись на мене 

– Насте, твоя кімната на другому поверсі біля кімнати Адама. Проведи дівчину, будь ласка.

– Добре– відштовхнувся від столу, підійшов до Насті підхопив її валізу і пішов в бік сходів.

Ми піднялися на другий поверх, я підходжу до її спальні, вона знаходиться була біля моєї. Вона мовчки відкриває двері і перед тим як зникну за дверима каже..

– Дякую! –сказала вона тихо і закрила двері перед моїм носом 

Я стояв перед її кімнатою ще кілька секунд. Хотів постукати —сказати щось, ляпнути якусь дурницю, просто  щоб розрядити атмосферу.

Але пішов. Бо не знав що гірше –мовчати чи говорити.

 Я зайшов  кімнату, впав ліжко.

В голові крутилися лише Анастасія і вчорашній вечір. Її усмішка, легка манера говорити, простота...

Я згадав, як вона розповіла мені про переїзд, про страх перед новим місцем і про нового брата 

Це було про мене.

Увчора ці слова здавалися звичайними, ніби з нею це не вперше. А тепер....

Мене вирвали із думок стук у двері 

– Адаме, не забудь, що в нас сьогодні ввечеря о сьомій. Підготуйся, будь ласка, – промовив  батько дивлячись на мене –  І ще... Постарайся знайти спільну мову з Анастасєю.  Вона хороша дівчина, але трохи... 

Він замовк, наче підбираючи слова.

Що взагалі значить — трохи?

Та він нічого не пояснив.Щось пробурмотів і вийшов, залишивши мене віч-на-віч із цим "трохи".

Після цієї чудесної розмови з татом я почав збиратися на вечерю. Мій вибір впав на класичному костюмі —нічого особливого, але виглядає гарно.

Коли я вийшов зі своєї кімнати, на першому поверсі там вже були батько і  Олена 

– Адама, ми з Оленою поїдемо раніше, – сказав батько – Потрібно владнати деякі справи. Почекай Настю і приїдете разом, добре?

– Добре!– сказав я, проходячи у вітальню.

Минуло хвилин п'ятнадцять. На сходах з'явилася вона – червоніа сукня,  підбори. Вигляд, який змусив мене затримати подих.

Вона зупинилася побачивши мене.

–Адаме, а де всі? – сказала вона, вже не таким тихим голосом, як раніше.

– Батькі поїхали самі. Сказали що мають справи. Ми поїдемо разом.

– До речі, червона сукня тобі прасує

Вона нічого не сказавши на мій комплімент, розвернулася, і пішла на подвір'я.

– Адаме, я сподіваюся, у тебе є права, бо в мене немає сьогодні в планах вмерти. – каже вона, я не очікував що вона шось скаже сього взагалі.

– Сідаєш – підписуєш договір з дияволом. Або мовчи. – кажу я, вже розгніваний. 

Я сів на місце водія, Настя сіла біля мене.

Ми почали їхати, більше вона нічого не сказала, та і я теж.В машині тихенько грала музика, і тут починаються грати пісня....

Це та сама пісня.

Під яку вона вчора сміялася, замовляючи якійсь коктейль.

А зараз, лише наші погляди зійшлися на хвилинку...