замість епілогу)))

Аліна

Не віриться, що моє таке гаряче, щасливе і бентежне літо біжить до кінця. Скоро знову почнеться навчання, багато додаткових турбот, до яких цілком можливо я зовсім не готова. Та налаштована будь-які проблеми вирішувати, щоб там не було. Як кажуть, вирішувати у міру їх настання.

Я таки переїхала слідом за Станіславом на квартиру, яку він почав винаймати в кінці червня, проте в середині липня. Як я й гадала, то була дуже важка справа. Як тільки сказала батькам, про те що ми вирішили жити разом, вони мої слова зовсім до уваги не взяли. Можна сказати посміялися, та й усе.

 Проте, коли я вже почала складати речі, а деякі примудрилася уже й перевезти до Стаса, тоді вже почалося... чого я тільки не наслухалася, і що мала ще, і молоко на губах ще не висохло, і що то така відповідальність, і що вони мене більше забезпечувати не будуть, раз я така самостійна, і що люди скажуть (це дуже часто приписувалося до будь-якого аргументу). І сльози (що мої, що мами), і погрози, і вмовляння.

Вже і Стас приєднався, і батьки його стали на наш бік. Весь липень тривала ця наша сімейна баталія.

Мама почала відходити вже в серпні. До того попередні тижні, після мого переїзду, вперто зі мною не спілкувалася. Я їй щодня відсилала повідомлення, які вона переглядала, але не відповідала на них. Про тата взагалі мовчу. Коли попустить маму, тоді вона вже буде нашим перемовником і допоможе порозумітися.

Зрештою, як і казав Плутар, все налагодилося. З мамою ми зовсім помирилися, тато поки що тримає оборону. Не може ж такого бути, щоб його дівчинка виросла.

І ставлення батьків до мене помітно змінилося. Вони почали спілкуватися зі мною, як з дорослою, як з рівною. Це мене дуже дивує. Хоча я тільки ступила в це доросле самостійне життя, котре мене досить таки лякає.

Хоча інколи мені здається, що я просто поміняла опіку батьків на опіку Станіслава. Проте йому відчитуватися в своїх повсякденних справах набагато приємніше. І взагалі!!! Чи не цього ми прагнули? Належати один одному... в не дозволяти стороннім втручатися в наше життя.

Поки незручностей в проживанні разом не побачила. Я в захваті від усього. І так. Ті переваги, що називав Плутар, коли вговорював переїхати до нього, мають свій сенс.

Просинатися і засинати в обіймах коханого неймовірне задоволення. Сподіваюся, що й надалі наші почуття будуть таким же сильними. Бо зараз усе бачу тільки в яскравих кольорах. Сповнена передчуттів чогось прекрасного і хорошого....

Вітаю, мої любі читачі!!! Можливо епілог трохи скомканий, проте не бачу чого можна ще додати до цієї історії...

Як то говориться, поки молоді, нехай тішаться))).

Проте це не вся історія Аліни і Стаса. В романі "Знову ми" ви можете зустріти їх іншими, що витримали розлуку, і змогли вилікувати свої серця і почати свою історію з початку.

Ну а далі... запрошую на сторінки свого нового роману "Іди за мною", який зовсім скоро з'явиться на сайті. Миколайко принесе)))

Ще раз всім дякую за увагу і що були зі мною і моїми героями!!!