розділ 14.2

Стас

Сьогодні маємо глянути на ще один варіант квартири. Вже трохи забембався, мені б люба підійшла, проте я хочу, щоб і Аліні вона сподобалась. Хоч мала ще не знає про те,  що збираюся запропонувати їй жити разом.

Не знаю, як вона відреагує на цю пропозицію. І чи погодиться взагалі? Проте, так хочеться вже розслабитись. І не годуватися тими крихтами часу, що проводимо на одинці. Деколи просто хочеться повалятися з коханою в ліжку і нікуди не спішити, чи переживати, що от-от батьки з'являться на порозі.

Спочатку зв'язуюся з рієлтором, чи виходить в нього сьогодні піти на об'єкт. За кілька повідомлень узгоджуємо годину. Чудово. Навіть відпрошуватися не потрібно. І Аліну підганяти не треба буде. Проведе з друзями стільки часу, скільки захоче.

Вирішую не телефонувати, а скинути інформацію повідомленням. Заїду за нею близько 6-ї вечора, нехай на той час буде уже дома.

Далі часу не гаю. Намагаюся якомога швидше закінчити свої справи і вже до кінця дня, від роботи не відволікаюся.

Як тільки цокає 17.00, одразу збираю речі та іду на вихід. По дорозі набираю Аліну. Моя дівчинка зразу підіймає трубку.

- Слухаю. – чую любимий голос.

- Я вже закінчив, так що виїжджаю, якщо омину затори, то приїду швидше. Ти будеш готова?

- Так я вже в дома. Як під'їдеш, то набери.

Ось і чудово. Мені трохи пощастило, затори таки проскочив. Як тільки під'їхав до під'їзду моєї маленької, як і домовлялись одразу їй передзвонив, кинувши в трубку тільки одне слово "Чекаю".

І поки я чекав, ще уточнив деталі з Марком, нашим рієлтором, чи не запізниться і буде на місці  в назначений час. Коли отримав ствердну відповідь, трохи заспокоївся. Ще встигнемо по морозиву умнути...

Тільки не сталося як гадалося. По дорозі на огляд ми таки потрапили в затор. І зрештою це Марк на нас чекав.

- А ти хвилювався чи я прийду вчасно! – жартує Марк, коли я вийшов з авто. Тиснемо одне одному руки.

Не встигаю обійти авто, як Аліна сама виходить.

- Ну що веди. Показуй, той ідеальний варіант для дуже вибагливих клієнтів. – говорю рієлтору, сам беру Аліну за руку.

Бачу, як Марк на неї поглядає, або мені тільки це здається. Проте часто проскакують ці ревниві нотки в мені. Борюся з ними, як можу.

- То ходім? – кидає Марк і рушає до ближчого під'їзду. Ми слідуємо за ним.

Квартира дійсно гарна. І ремонт непоганий, і кухня й ванна в гарному стані. Меблі трохи старі, але на рахунок цього можна щось придумати. Ну на мій невибагливий смак – це просто ідеальний варіант.

Слідкую за Аліною, вона, на відміну від мене, в кожен куточок заглядає. Міг би сказати, що прискіпується. Але сам просив її давати мені поради на рахунок винайму квартири. І бачу, що ніскілечки не збрехав. А то вже б жив в халабуді з кранами, що протікають та з вікнами, що ганяють протяги.

Дівчина повертається до мене та посміхається.

- Вітаю, Плутар! Твої випробування закінчилися. Я раджу тобі не гаяти часу та перебиратись сюди, поки хтось інший не хапнув цю квартиру собі.

- Ну, нарешті! – видихаю я з полегшенням. – Почекаєш мене тут, поки я все обговорю з Марком?

Аліна киває мені, залишається в кімнаті. Я ж киваю Марку, щоб вийшов зі мною на сходовий майданчик, щоб обговорити всі деталі. Чомусь не хочу, щоб Аліна знала вартість оренди. Менше хвилюватиметься і вагатиметься, перш ніж погодиться жити зі мною. А що погодиться, то я майже впевнений. Питання часу.

Усе швидко влаштовуємо. Марк залишає мені ключі. По суті з нинішнього дня квартира моя. Повертаюся до Аліни. Пора поговорити.