розділ 14.1

Чотири місяці потому

Аліна

Ще трохи і я завершу свій перший навчальний рік. Залишилося лише два екзамени скласти. Правда для мене вже все вирішено. Все-таки я напрацювалася на підвищену стипендію і на кілька екзаменів автоматом. Проте, потрібно з'явитися з заліковою книжкою перед викладачами. А то, якось не гарно буде.

З Оксаною ми перший час, практично, не спілкувалися, хоча на практичних заняттях сиділи разом.

Майже цілий березень, в якому весь час воювали зима з весною, то сніжило, то сонце шкірилось, ми перебували в холодній війні. Та вже в квітні, коли весна таки отримала свою перемогу, і ми з Ксенею почали спілкуватись.

Ні ми не помирилися, і ні ми не стали такими ж подругами як раніше. Проте і не ігнорували одна одну, як спочатку. Ми більше не поверталися до того моменту, коли нашій близькій дружбі прийшов кінець. Хтозна-коли він почався, той кінець?

Наші стосунки з Стасом розвивалися стрімко. Практично весь свій вільний час ми проводили разом. Так як близьких подруг і друзів окрім Оксани в мене не було, то ми здебільшого проводили час в компанії приятелів Плутара. Коли вже достатньо потепліло, то часто в вихідні збиралися, в якусь поїздку з ночівкою, і на природі час провести, ну і разом побути.

Станіслав також успішно закінчив своє навчання та отримав свій диплом. Тепер планує повністю зануритись в доросле життя. Хоче винаймати квартиру. Зараз якраз підшукує відповідний варіант. Я йому в цьому активно допомагаю.

Сама не напрошувалася, Стас по власній ініціативі просив висловлювати свою думку з тих варіантів, що пропонував рієлтор. Тож сьогодні після екзамену знову плануємо йти на огляд чергової квартири. Чомусь хлопцю важливо, щоб мені це місце також сподобалося. Наче мені там жити? Проте сам процес вибору житла досить веселий. Що ми тільки не бачили. Словами не описати. Такі бувають креативні рішення в хатах...жах!!!

Постояла під дверима аудиторії, як група підтримки для інших одногрупників. Сьогодні викладач попросив, чи наказав, що хоче бачити усіх студентів після здачі. Мабуть, збирається попрощатися з нашою групою та і зачитати результати екзамену.

Нарешті все закінчилося. Ми гуртом заходимо в аудиторію та чекаємо на спіч від екзаменатора.

Тільки звільняюся одразу телефоную Станіславу. Він ще на роботі сьогодні. Просив сказати коли звільнюся, щоб знати з котрої години відпроситися та домовитись про огляд з рієлтором.

- Хвались. – одразу говорить Стас, не встигла послухати гудки.

Йду по коридору до виходу, поряд проходять мої одногрупники, усі задоволені. Викладач був досить лояльний до всіх. Тим більше його промова та жартівливі побажання на майбутнє всім підняли настрій вверх.

Кінець червня. Літо в розпалі. Є чому радіти.

- Ти ніби не знаєш, що я екзамен не складала. – відповідаю я.

Попри мене якраз проходила Оксана. Злегка кивнула та сумно посміхнулася. Вона знала з ким я говорю. Думаю, що жаліє через свої вчинки. Та нічого уже не повернеш. Я не зможу їй довіряти так, як раніше. Тим більше так чи так, вона скоро покине країну. Їде до матері в Італію. Каже, що закінчить якісь курси, а там вже видно буде. Тож ....

- Та все я знаю. То ви вже закінчили? Я так зрозумів! – повертає мене з роздумів голос Станіслава.

- Так. Якраз виходжу з універу. Зараз ще трохи погомонимо з одногрупниками біля кав'ярні, а там додому. Буду чекати від тебе плану дій. – посміхаюся своїм думкам.

- Добре. Зараз усе взнаю, і тобі передзвоню. Відпочивай  та чемна будь. Все цілую. До зв'язку. – закінчує розмову хлопець, не чикаючи моєї відповіді.

Ховаю телефон у сумку, та підходжу до наших, що згуртувалися, щоб вирішити куди відправитись, щоб відмітити здачу ще одного екзамену.