розділ 9

Стас

Щось трапилось. Не знаю що. Відчуваю, що щось не так. І це не банальні неприємності зв'язані з навчанням, чи тупі суперечки з Оксаною.

Так, як я й гадав, блонда активувалася. Аліна не розповідає мені всього, але по тих скупих репліках, що кидає маленька на рахунок її суперечок з Ксенею, то можу скласти думку, що блондинка вперто переконує Аліну, щоб до мене не прив'язувалася, і що я тимчасове явище в її житті.

А сьогодні Аліна відмовилась вийти до мене. Після нашої першої ночі, спочатку подумав, що їй щось не сподобалось і вона просто вирішила відморозитись від мене.

Швидко привів себе до тями. Все було чудово. Ми прекрасно провели час разом. І нам дуже важко було розійтись. Відпускати свою маленьку зовсім не хотілося, так би й поселив її в себе в дома, щоб прокидатись поруч, засинати разом, щоб не треба було красти кілька хвилин часу для нас протягом тижня.

Звичайно, ми могли б довше насолоджуватися компанією одне одного. Але в Аліни навчання, і я не хочу, щоб наші стосунки погано вплинули на її успішність. За моє навчання платять батьки. Дівчинка ж моя на стипендії, і дуже старається її не втратити, а цього семестру поставила собі ціль на підвищену вийти. Не можу ж я своїми хотілками відривати її від книжок. Навіть, якщо вона все одно закінчить підготовку до пар, то пожертвує своїм сном, що, в принципі, мене також не влаштовує.

Не слухаю Аліну. Після роботи одразу їду до неї. Думаю, проганяти не буде. Просто змушений вияснити, що трапилося. Що могло так зіпсувати її настрій. Вона плакала, я впевнений, що плакала. Голос був глухий, і я не старалася приховати від мене емоції, я все одно зрозумів, що трапилась якась халепа, або її конкретно хтось образив. І цей хтось, точно не я.

Вийшов з авто. І хвилин десять потоптався біля дверей її під'їзду поки хтось з жильців не вийшов. За ним і прошмигнув в середину. Не хотів набирати номер по домофону. Мало що? А так сюрприз. Ліфт ігнорую, підіймаюся по сходах на потрібний поверх. Зупиняюсь перед дверима. Даю собі можливість віддихатись та вже тоді тисну на кнопку дверного дзвінка.

Натискаю кілька раз перш ніж чую, як повертається ключ в замку. Навіть не запитує хто, Аліна відчиняє для мене двері. Кілька секунд просто дивиться, усвідомлюючи що я стою на проти неї.

- Зайти можна? – порушую мовчанку і вже протискуюся в коридор.

- Так заходь. – тим же глухим голосом відказує дівчина. Закриває за мною двері.

- Не розкажеш, що сталося? Чому ти така засмучена? – як тільки зняв одяг та взуття запитую її.

- Я не дуже хочу про це говорити. – відмовляється говорити маленька.

- Хочеш не хочеш, а говорити треба. Я втомився сушити голову над тим, що з тобою відбувається! Що я знову зробив не так? Чому ти знову віддаляєшся від мене? – знаю, що говорю надто жорстко.

Вона і так чимось засмучена. Але те, що в такі моменти закривається від мене, не хоче поділитися своїми переживаннями, знову все перемелює в собі, неабияк дратує та і ображає. Я думав, що ми вже залишили ці недомовки. Та ні! Ось знову повернулися.

- Я-аа. – хоче щось відповісти, та зривається і починає плакати.

Практично наосліп знаходить мене, тулиться обіймає, шукає підтримки. Мить стою стовпом, потім сам пригортаю до себе. Гладжу по спині, зариваюся носом в її волосся. Та бурмочу заспокійливі слова, все що приходить на думку, і що може бути влучним в цій ситуації.

- Ну.. маленька. Все буде добре. Сонечко, не плач. – шепочу на вушко.

Помічаю, що дихання дівчини вже вирівнюється. Сподіваюся, що скоро пояснить причину цього свого стану.

- Що тебе так засмутило? – запитую, коли думаю, що пік емоційності уже пройшов.

-  Ми з Оксаною посварилися. Сильно. – признається моя дівчинка. – Розумієш, вона для мене, як сестра завжди була. А тепер, поводиться так, що я її не впізнаю. Кожного разу коли я почуваюся щасливою, вона старається знецінити мої відчуття. І ткнути мене носом в багно. Змусити сумніватися в тобі, в мені, в нас. І...мені так соромно. Але, хоч і розумію, що не має приводу тебе в чомусь підозрювати. Але... Стас, я настільки буваю не впевнена в собі, що коли людина, котра мала б мене підтримувати, говорить, що я сліпа і не бачу очевидного, то мимоволі, не спеціально, починаю сумніватися в собі. Не можу зрозуміти, що ти в мені такого знайшов? І коли я тобі набридну? І вона права в одному. Я абсолютно перед тобою беззахисна.

- Дівчинко моя! Та ти запала мені в серце з першого погляду. Як тільки заглянув в твої очі, одразу пропав. Ти дуже, надзвичайно дорога для мене! Не смій сумніватися в моїх відчуттях до тебе! І не дозволяй комусь іншому робити висновки про наші стосунки. В них повинні бути тільки ми. Тільки я і ти. І хто б там, що не говорив, прислухайся до своїх почуттів. І говори зі мною! Не залишай мене осторонь! Благаю! Я дуже хвилююся, коли ти так замикаєшся і відмовчуєшся. Головою об стіну хочеться битися. – здається це був найемоційніший діалог, який у нас відбувся. Оголилися на повну обоє.

- Пробач! Просто! Так багато всього відбувається. – вже трохи веселіше відповідає моя Аліна. Навіть намагається посміхнутись.

Відчуваю як напруга покидає її тіло, і вона розслабляється в моїх руках.

- Чаєм пригостиш? – запитую, щоб відволікти свою дівчинку.

А сам думаю, що пора поговорити з блондою на чистоту. І нарешті розставити все по своїх місцях. Що ж це таке? Вже не вперше після розмови з нею моя маленька ходить сама не своя.

- Так. Ходи на кухню. – бере мене за руку та веде куди потрібно, адже ми так і стояли в коридорі.