розділ 6

Аліна

Після нашого побачення в вівторок літала наче на крилах. Не знаю як це пояснити, але у мене всередині ніби обірвалась якась пружина, що змушувала весь час напружуватися, і наче оглядатись по сторонах, коли були з Стасом у двох. А тепер... якесь дике відчуття свободи і правильності у всьому, що відбувається.

На цьому піднесенні решта днів тижня пролетіли не помітно. Тим більше, що відвідування лекцій ніколи не було для мене чимось нестерпним. Мені подобається навчатися, подобається дізнаватися щось нове. Цього семестру нам з викладачами пощастило. Немає жодного, котрий по прикрості своїй прискіпувався б до нас.

З Стасом бачились щодня, правда не довго. Знову пів годинки під моїм під'їздом. Слава богам, що тепер грілися в машині. Плутар думає, що це авто йому батько віддасть в повне користування, бо бачив, що "старий" цікавився новими автомобілями (точніше буде сказати іншими, з салону авто ніхто купляти не збирається).

Я більше не мнуся в його присутності, а викладаю усе як є. Не боюся сказати невдалий жарт, чи розповідати про те, що було на заняттях, бо думала раніше, що йому не цікаво (та й що в моєму житті могло бути цікавим хлопцю?). Проте, як виявилося, його інтересує все.

Оксані сказала про плани на суботу і вона з радістю погодилась. Проте таки сталися не передбачувані обставини.

Оксана заплакана передзвонила мені щойно. Поділилась своїми проблемами. Вони з Сергієм розійшлись. Хлопець її кинув. Я запросила її до себе, нехай виговориться, перед тим як підемо в клуб, де виступає Павло.

Згодом, коли сиділи в мене на кухні і гріли руки об чашки з чаєм Оксана вже хотіла відмовитись від наших планів.

- Я і не знаю чи варто мені йти туди. Щось настрою зовсім нема. – бурмотить собі під ніс.

- Певне що ти підеш!!! Чи ти вирішила пропускати всі веселощі через нього?! – обурююся я, бо ще ніколи такою подругу не бачила.

Вперше після розтавання з хлопцем вона була така...надломлена, чи що? Вперше плакала. Через що посварились не розповідає, каже що йому не сподобалась її поведінка в поїздці. А Ксеня вперлася, що він не має права вказувати, як їй поводитись і т.п. Про те, що вона там натворила, наполегливо мовчить.

- Та якось не зручно. Буду третьою лишньою. – ну, бачу подругу уже попустило.

Ці слова були сказані більше для того, щоб я її вговорила йти з нами. Та що поробиш? Підтримую правила гри.

- Не говори дурниць. Нікому мішати ти не будеш. Тим більше одразу після виступу до нас приєднаються учасники гурту. І ми не одні там будемо, там ще будуть друзі всіх, хто виступає. Ми ж по суті, як група підтримки йдемо.

- Ну раз так. То піду тоді. – довго подругу вмовляти не треба. Моя – Ксеня.

- Молодець. Трохи відволічешся. – підтримую цю нашу розмову.

Інколи потрібно лишній раз почути, що ти важлива для когось і що хтось про тебе турбується. Оксана ж одна. І як би не показувала, а відсутність матері для неї болюча тема. Батька вона толком і не пам'ятає. Він загинув в аварії, коли Ксені було чотири рочки. А бабуся... ну що бабуся? Бабуся з своїм старечим прикрим характером. Тому подруга поспішила переїхати в нову квартиру, щоб не мозолити очі старій.

Оксанка моя прагне любові. Інколи здається, що надмірною увагою протилежної статі вона компенсує її брак. А так, з близьких друзів в неї є тільки я. Мама приїжджає рідко. І з часом вони стали чужими одна одній. Хоча зараз стараються якомога більше спілкуватись. Благо, з'явився Інтернет-зв'язок.

- А Стас точно проти не буде? Мені здається – він мене не долюблює. – продовжує своє.

- Ти правильно сказала. Тобі – здається. А коли здається, що треба робити? Правильно – хреститись. – віджартовуюсь.

Хоча самій думка закрадалась, що Плутар Оксану терпить тільки заради мене. Чим вона його дратує – не знаю. Вони і бачились рідко. Але ця його антипатія, здається, з'явилася ще після першої їхньої зустрічі. Ще тоді, коли я думала, що йому Ксеня сподобалась, а не я.

- Ну як скажеш. Тобі видніше. – відповідає подруга. І бачу, що її впевненість в собі уже повернулась.

Все слабкої Ксені я більше не побачу. Знову з'явилась моя язвочка.

- То що збираєшся одягти? Не підеш же в цьому мішку? – киває на мою туніку. Вона і справді вже стара і трохи розтягнена.

- Та ні. Не хвилюйся, трохи наряджусь. А ти, що так підеш? – теж запитую, бо одягнена моя подруга зовсім просто, на неї це нітрохи не схоже.

Хоча моя Оксанка – красуня, і фігурку має ту, що треба. Не дарма ж на неї хлопці слину пускають. А джинси і кофтинка нові, і виглядають на ній суперськи. Я так до виходу одягаюсь, та Оксана фанатка спідничок і платтячок. Навіть в зимі!!! Тож для неї це, як моя розтягнена туніка – дрантя, коротше.

- Мабуть, що так! Додому не встигну. А в тебе і так не знайдеться нічого, щоб мені сподобалось. – так...жаліти мої почуття вона не збирається. – підмалююсь, та й усе.

- Цей день потрібно запам'ятати. Оксана в клуб  — і не на шпильках!!! – кепкую я. їй же можна. Чому мені ні?

- Обов'язково відміть в календарі! – підхоплює мій жарт.

Ще через годинку ми обидві були готові до виходу. Чекали тільки на Стаса. Він мав заїхати за нами. Його я теж ввела в курс справ, і попросила, щоб менше прискіпувався до Ксені.