розділ 4.1

Стас 

Не знаю як вдалося доїхати без пригод. Аліна сидить поряд, така ніжна, смішна, проста, і така бажана. З кожним разом як бачимося, як цілую, пригортаю до себе це дівоче тіло, все важче вдасться стримуватися. Зараз, як на розпеченій сковорідці сиджу, усе тіло палає від того скромного, на мою думку, поцілунку. 

Приїхали до початку фільму, так що одразу пішли в кінозал. Воно і добре, буде можливість приховати той не спокій, що викликає в мені дівчина. Хоча, про що я говорю? Більше ніж годину поряд з Аліною в приміщенні, з вимкнутим світлом? Та я згоратиму заживо. 

Чому тягну резину? Бо бачу, що моя дівчинка ще не готова. Аліна лиш взнає своє тіло і свої бажання. Буває сама лякається їх. Були моменти коли заходили далі, коли дозволяв собі більше обіймів і поцілунків, давав рукам волю, а дівчина не зупиняла, то ловив її емоції, її бажання і страх, коли хоче віддатись першому і не може позбутись другого. 

Займаємо свої місця. Аліна вдає, що зацікавлена тим, що відбувається на екрані. Хоча там зараз запустили рекламні ролики. Даю їй час заспокоїтись, адже наш поцілунок в авто не тільки мене вивів з рівноваги. І коли я знаю і розумію, що відбувається з моїм тілом. То Аліна цьому ще вчиться, соромиться і боїться своїх бажань. 

Маю надію, що вона скоро привикне до мене, до нас, до того, що між нами відбувається. Бо сил триматися себе в руках уже немає. Бути так близько, обіймати, цілувати і не мати змоги піти далі. Це просто вбиває. Але поки вона не зможе остаточно розслабитися в цьому плані, то нічого доброго з того не вийде. А у зв’язку із відсутністю будь-якого досвіду у дівчини, то рухатися ми продовжимо черепаховими кроками. 

Нарешті маленька набирається сміливості, щоб глянути в мою сторону. Ловлю її розгублений погляд. Не розумію в чому справа. Проте догадуюся, що розмова ще не закінчилася. Що у дівчини ще залишились до мене питання. 

Легким цей вечір не стане. Ну що ж. Мабуть, в цьому і полягає ціна того, що мало спілкувалися на тому тижні. Жаль, звичайно. Коли їхав за маленькою, то надіявся на романтично проведений час. Але і відкладати розмову немає змісту, а то Аліна встигне ще дурниць надумати. Ця її невпевненість в собі конкретно бісить. Як її викорінити і гадки не маю. Але звичайно ставлю собі за мету змусити її цього позбутися.

Я впевнений в почуттях дівчини до мене. Проте бачу, що якраз її вагання і не впевненість в мені, в нас, і змушують дівчину напружуватися в інтимних моментах. Бо не довіряє мені. В голос звичайно цього не скаже, можливо і сама не знає звідки вітер віє. Та підсвідомо, вона весь час чекає, що от-от і ми розбіжимося.

Часто бачу ці її ухиляння. Змовчати, не сказати, що її не влаштовує, вдати, що все нормально, коли насправді її підкорюють хвилювання і питання. І всі мої слова, про те, щоб говорила одразу – як в прірву падають.

Мабуть, велике зусилля над собою зробила, щоб викласти сьогодні про те, що їй не сподобались мої вчинки в неділю і те, як я розклав пріоритети. Але це вже щось! Сподіваюся, що і далі не боятиметься мені усе говорити, не тільки те, що радий і хочу почути.

Фільм починається, беру її за руку, і на запитальний погляд дівчини мовчки киваю в сторону екрану, щоб зосередила увагу там. А сам безсоромно бавлюся з її пальчиками, гладжу і спостерігаю за реакцією. Ну а що?! Не втрачати ж момент. Нехай трохи розслабиться, а потім усе в неї випитаю.

- Розслабся. – тихо шепочу дівчині на вушко, і за ним цілую.

- Я розслаблена. – нагло бреше.

Краду поцілунок і відкидаюсь на спинку свого крісла, так і не випускаю її руку.