РОЗДІЛ 9

Стас

Ми домовлялись зустрітися пізніше. Ближче до вечора. Та терпіння мені не вистачило. Ще якби якісь справи були, а так дні вільні. Знайшов тимчасову роботу, але домовились, що стартувати будемо після Нового року та Різдвяних свят.

Здивував дівчину. Бачив, що телефонує мені, та відповідати не спішив. Так і думав, що зараз вискочить на вулицю. Смішна яка, в цій своїй червоній шапці. Застигла на секунду в дверях, та швидко схаменулась і поскакала до мене в обійми. Дітись їй вже нікуди, я широко розклав руки, щоб точно знала, куди має потрапити. Притис міцно тендітний стан моєї красунечки та легко ковзнув поцілунком по її губах, і швидко відсторонився, щоб не соромилась. А то дівча в мене дуже полохливе.

- То як твої успіхи? Хвалися! – запитую, маючи на увазі її іспит.

- Відмінно. – хвалиться, гордо підіймає голову.

- Якби я тобі сказав, що ти зубрила, то ти б не образилась, а прийняла це за комплімент? – підсміююся я.

- Так і є. А що тут такого, я готувалася і рада, що моя робота отримала нагороду вищою оцінкою. – відходить від мене і готується захищатися на будь-який мій жарт.

- Та я пошуткував, я радий, що ти склала екзамен на відмінно! І тим більше ніколи не дорікну тобі в тому, що ти приділяєш навчанню багато часу. Чого так завелася?

- Та так. Пробач. Трохи погарячкувала.

- Пропустимо це. – беру Аліну за руку. – Ти краще скажи де хочеш відсвяткувати здачу останнього іспиту.

- Ну я так і не скажу зразу. А які є пропозиції? В мене тільки одне побажання, щоб там було тепло. -  після цих слів, я не втримався і розсміявся в голос. Поки, що одне я зрозумів про Аліну точно, вона не переносить холоду.

- Ну пішли, знаю я одну місцину. Думаю тобі сподобається. – тримаючись за руки рушаємо в бік автобусної зупинки.

Йдемо мовчки. Хочу запитати дівчину про те, чого така напружена. Екзамен склала добре. В чому ж тоді справа, чого так гостро сприйняла мої слова? Вже хочу питати, проте намагаюся стримувати себе, може зараз замкнеться в собі ще більше.

- Вибач, що накинулась так на тебе. Я з Оксаною посперечалась, ось і заведена трохи. – пояснює свою поведінку, тим самим дала мені можливість вдати, що не збирався пхати свого носа в її справи.

- Та все нормально. То через що суперечка? – запитую, а сам починаю злитись на ту Оксану, з самого початку від неї одні неприємності.

- Та так. На рівному місці. То не варто уваги. До речі, вона запрошувала нас сьогодні скласти їй і її хлопцю компанію. Ну, щоб ми посиділи десь разом. – пояснює Аліна.

- А ти хочеш? Якщо ти хочеш погуляти з ними, то я не проти. Та чесно кажучи, планував, що цей день проведемо разом.

- Тоді я не збираюся руйнувати твої плани. Я так їй і відповіла, що швидше всього сьогодні не вийде. Якось іншим разом.

- Ось і молодець. Дивись, нам підходить цей автобус. Пішли. – потягнув Аліну, до маршрутки, що зупинилась.

Часу багато, тому вирішив, що можна сходити в кінотеатр. Там тепло.

Зараз середина дня, вільних місць багато. Порозглядали афіші в холі, вибрали фільм. Добре, що в прокаті була комедія, якраз на тому ми обоє зійшлися. Та сеанс починався через годину, можна погрітися та попити кави в кафе кінотеатру.

Вибрали столик, перед тим зробили замовлення. Ледь вмовив дівчину замовити щось з їди, знаю, що не снідала. Сама раніше розповідала, що перед іспитами так хвилюється, що і шматок в горло не лізе.

Дивуюся цій її надмірній сором'язливості, так боїться нав'язуватись, що це аж дратує. І наче, вже все пояснив, що коли ми разом плачу я, і що, якщо пропоную що-небудь замовити, значить так і треба зробити. Але кожного разу одне і те саме "Я не голодна!", "Я нічого не хочу!", "Мені нічого не потрібно!". Звідки це в неї? І як викинути з голови? Дратує капець. Сподіваюся, що з часом привикне, і цьому ми більше не будемо приділяти увагу.

- Як ти можеш пити таку солодку каву? – запитую просто для форми.

Погоджуюся з тим, що на колір і смак товариш не всяк. Та Аліна сьогодні якась дуже вдумлива, ніби й поряд, але думками десь далеко. А мені хочеться, щоб її увага була прикута тільки до мене. Або знати про, що думає.

- Просто люблю солодке! А що маю давитися тільки, щоб виглядати знавцем в смаках? – знову обурено відказує мені дівчина.

- Аліна, що трапилося? Якщо я не буду знати, що тебе не влаштовує, то і не зможу виправитись. Так що викладай, що там в тебе. А то ти вже в котре, нервуєш через дрібниці. – цього разу і я різко відповідаю.

- Пробач. Я дійсно нервую. Та ти тут ні до чого. Вибач, мені так соромно перед тобою за свою поведінку.

Та що ж відбувається? В одну хвилину обороняється від мене, в іншу ледь не плачучи вибачається.

- Справа в твоїй суперечці з Оксаною? – відчуваю, що без цієї блонди не обійшлося. – Розкажи мені, може чим пораджу. В крайньому разі, просто виговоришся. Час є. – підштовхую до розмови.

- В принципі так. Сьогодні мені прийшлося ледь не вибачатися за те, що хотіла провести день тільки з тобою і не приєднуватись до її компанії. – помітно, що говорити про непорозуміння з подругою Аліна бажання не має. – А тепер почуваюся винною, що відмовилась від її запрошення. – ледь не плачучи продовжує дівчина.