РОЗДІЛ 7

Аліна

Після знайомства, нам зі Стасом вдалось зустрітись тільки двічі. Все-таки, сесія забирала в мене багато сил, уваги та часу. Проте, ми часто зідзвонювалися, та говорили по кілька годин підряд.

Плутар Станіслав Вікторович, так звучить повне ім'я мого нового знайомого. Проте він мене не інакше як своєю дівчиною не кличе і не називає. Ці телефонні розмови, давали мені можливість привикнути до нього. І, на диво, при зустрічі я уже не так соромилась, не боялася підтримувати розмову. Та і взагалі почувала себе більш впевнено.

Місцем зустрічі для себе зробили парк Шевченка, здається, найбільший міський парк. В зимову погоду, понад вечір, при світлі ліхтарів і відблисках снігу, створювалась романтична атмосфера, наче місто підігравало нам двом. Та й не тільки нам. 

Каюсь, я довго не могла повірити в щирість Станіслава. Проте, його поведінка, розмови, жарти і плани на майбутнє, в яких була я, змушували закопувати свої сумніви, і вірити в те, що я йому, справді, не байдужа. 

Оксана поринула в нові відносини з якимось Сергієм. В такі моменти, вона щасливо про мене забувала. Раніше я ображалась через це, бо і сама прагнула уваги подруги. Та не цього разу. Тепер, я і рада, що вона має чим зайнятись, і при кожній нагоді не допитує мене, і не дає порад, як краще робити. В той час, як бачимось на підготовчих консультаціях та екзаменах, ми обговорюємо її нові відносини, точніше, Ксеня розповідає, про те який Сергій класний, і куди вони ходили, чим займалися.

- Слухай, а давай сьогодні з нами? - перебиває себе Ксеня, коли розповідала, що збираються посидіти з Сергієм в новому арткафе, де сьогодні будуть виступи різних франківських гуртів.

- Ні, Оксанко, сьогодні не вийде. - відповідаю, і готуюся до вибуху, коли не одразу підтримую її ініціативу.

- Це чому? Сьогодні останній екзамен! Впевнена ти складеш його відмінно! А я попрошу Сергія, щоб покликав свого друга. Познайомишся! Скільки можна киснути? - обурюється подруга.

- Не втому справа. Я уже домовилась, що після здачі зустрінусь зі Стасом. - пояснюю я свою відмову.

Хоча, якби не побачення, то все одно б не пішла із ними. Не люблю, коли Ксеня намагається познайомити мене з друзями своїх приятелів. Завжди почуваю себе з ними не зручно. Наче, це я напросилася до їх компанії.

- Не думала, що ви спілкуєтеся. - якось підозріло відповіла подруга.

- Чому? - трохи з викликом запитала я.

- Та просто... ти нічого мені не розповідала, от я і гадки не мала, що ви продовжили знайомство. - швидко пояснила Оксанка.

- Ти не запитувала, та і сама весь час говорила про Сергія, ось, я якось і не вставила своїх п'ять копійок. - не втрималась від докору я.

- Та годі тобі! То ви зустрічаєтесь? - запитує про головне подруга.

- Здається так! Так говорить Стас. Ми бачились рідко, все-таки підготовка до екзаменів...

- Так-так! Екзамени, для тебе ж святе. - знову перебиває мене Оксана. - То куди ви збираєтесь іти? Можете скласти нам компанію?

Ця ідея мені, зовсім, не до смаку. Я планувала, що ми проведемо час у двох. Та і подрузі відмовляти якось не зручно. На мить розгубилась. Проте, відповісти щось потрібно.

- Не знаю ще куди ми підемо. Але передам Станіславу твоє запрошення. Якщо буде настрій, то, може, і приєднаємось, та наперед нічого не обіцяю. - відповідаю подрузі.

А сама надіюся, що Стас одразу відхилить цю пропозицію. Бо чомусь, досі, відчуваю неприємний після смак, після того, як сиділи разом з Оксаною та Павлом в кафе. Пам'ятаю, як вона дивилася тоді на Станіслава, і що була впевнена, що він запросив її, а мене потягнув як причіпок. Пізніше мені здавалось, що Ксеня гнівається на мене за те, що пішла тоді з хлопцем. Можливо, тому і не спішила розповідати подрузі про наші відносини. Та й з полегшенням зітхнула, коли Ксеня об'явила, що почала зустрічатися з Сергієм.

Інколи дивуюся їй. Вона так легко починає та розриває стосунки. Пролітає над ними, не затримавшись, наче, нічого і не було. Я б так не змогла.

Кожну людину, котру впускаю у своє життя, я, ніби, сканую, перевіряю перед тим як відкритись. Зрештою віддаю їй частинку себе. Для мене важко як і зблизитись з ким-небудь, так і попрощатись. Я не вмію дружити на пів, зустрічатись на пів, любити на пів. Можливо, тому і не мала ще досвіду в романтичних стосунках, бо підсвідомо розуміла, що буду тонути в них, пірну на всю глибину. І в разі чого, виринати буде важко, якщо, зовсім, не залишусь, там, на дні.

Моя обережність багатьох відштовхувала та і лякала. Проте, зі Станіславом захотілося ризикнути. Не те щоб я його боялася, чи мала якісь сумніви в мотивах.

Швидше, від тих почуттів, що він викликає мені, самій лячно стає. Наче біля полум'я стою, безпечна відстань — вогонь гріє, занадто близько — обпече, станеш в середину — згориш. А я не вмію тримати дистанцію.

- Ну, як знаєш. Моя справа запропонувати. - вириває мене з думок голос Оксани.

- Я не можу відповісти тобі за обох. - вже з докором відповідаю їй, бо бачу, як невдоволено скривила губи подруга.

- Та добре, добре. Я зрозуміла.

Далі мовчки йдемо по коридорі, що веде до потрібної авдиторії. Зараз поверхи не дуже людні. Канікули. Та і екзаменаційні авдиторії вибирають так, щоб студенти одні одним не мішали, то ж наша група тут тільки одна.

- О! Привіт нерозлучні. - вітається з нами Віта, староста групи. - Біланова, ти підеш в першій п'ятірці? - це вона до мене звертається.

- Хотілося б. А то мої нерви не витримають довго чекати. - відповідаю я.

Не те, що я якась задавака, просто, стараюся з такими нервовими справами закінчити швиденько.

- Чудово. П'ятірка вибрана, і майже всі на місці, зараз прийде викладач Мирослав Семенович, запросить нас усіх зайти, привітається з усіма, а потім, по шаблону: п'ятеро лишаються, решта виходить. - розповідає план дій наша староста.

Можливо це і зайве на останньому іспиті, та бувають і такі, котрим і сотий раз повторити не буде зайвим. Тому Віталія, щоб їй потім не закидували, що не пояснила усе добре, кожного разу повторяє одне і те саме.