тільки двоє ми...

чи пряні пахощі зім'ятої трави
квітучі липи чи осіннє пріле листя
в старому парку тільки двоє ми
і байдуже, куди і хто подівся -
мікросвіт, що ні з ким не ділився

в пошарпаному привокзальному кафе
із несправжнім узваром в горнятках
ми стиха розмовляли про своє
без слів у погляді читаючи розгадки
карбуючи миті на згадку

крізь час лягав на скроні мокрий сніг
повз велич старокиївських соборів
бродили й дивувалися на світ
що боліло, ділили надвоє
й віднаходили в пікселі колір