2.2

Соломія

Практично до кінця останньої пари в мене в голові крутилась єдина думка: “що я повинна сказати Олегу, щоб отримати запрошення на цю кляту вечірку?”.

Можливо це й не настільки принципово? Не могла сказати, що особисто дуже прагнула туди потрапити. Я, скоріш, як і Віка, готова піти туди просто за компанію й трішки підтримати дівчат.

Чи важлива для мене думка подруг? Так. Якось так склалось, що у школі мені було важко порозумітись і здружитись з кимсь з однокласників. Не скажу, що я не компанійська, просто далі розмов про уроки чи покупку нової одежинки ні з ким не заходила. Тим більше для чого? В мене був Олег.

Він наче й зараз є… але відколи закінчив школу, появлявся в моєму житті аж надто дозовано.

І мої сподівання про те, що факт того, що ми знову навчались в одному закладі, нас зблизить, трохи не справдились. Так, ми стали бачитись частіше, та все ж… не настільки, як би того хотілось. І між нами з’явилась якась відстороненість й незручність. Досі не могла знайти причини таких перемін, але вони були…

Тому зараз я дорожу своїми стосунками з дівчатами. Хоч інколи й дратуюсь від приставань Інги, та насправді мені приємно і комфортно в їхньому товаристві. І я не прикидаюсь, з ними можу бути собою, тільки іноді потрібно йти на компроміси. Ось як сьогодні.

–  Ти чого така задумлива? - легенько штовхнула мене в руку Інга.

Нас винесло потоком студентів на вулицю. Я стала уважно вглядатись в мурашник, який утворився на подвір'ї університету. Мимоволі закусила губу, вишукуючи знайому фігуру.

Якщо пам’ять мене не зраджувала, то й в Олега це була остання пара.

–  Е… Спустись на землю, я тут, — знову нагадала про себе подруга.

–  Попробуй про тебе забути.

– Ти ще скажи, що я тобі набридла? – навіть не думала ображатись на мене Інга, тільки весело розсміялась.

– Не смію навіть подумати таке. – в тон їй відповідала, й продовжувала оглядатись навколо.

Нарешті в око потрапила знайома постать. Ні, не Олег, а той же Максим, який так вчасно появився на горизонті у Яни.

Не відводила погляду від Макса, тільки чекала коли поряд з ним появиться Олег і мої детективні здібності мене не підвели. Самсонов якраз приєднався до приятеля.

– Так, побажай мені успіху. – кинула подрузі й не прощаючись побігла до Сомсонова.

Думаю, я точно не прогадаю, якщо не вмовлю друга взяти мене з собою на вечірку, то хоч до дому не автобусом буду їхати.