2

Нудне бубоніння викладача за півтори години допомогло мені заспокоїтись. Інга інколи ніби торкалась якоїсь небезпечної ниточки, яка починала дрібно бриніти й бентежити всю мене.

Ні, я ніколи не дивилась на Олега, як… як дівчата дивляться на хлопців. Він завжди був, ніби аксіома. Він був, коли я била колінка, коли падала з гойдалки, йому я сипала на голову пісок у пісочниці. Й ці сьогоднішні, й не тільки сьогоднішні, кпини Інги мене дратували.

Й не тільки тому, що вона мов реп’ях вчепилась до мене, а й тому, що через неї я справді починала дивитись на Олега по іншому. Якось мимоволі доводилось побачити, що Самсонов уже не той хлопчисько, якого я звикла бачити. Він змінився, подорослішав, й можливо тільки зі мною поводився, як раніше, безтурботно, без якоїсь награності. А в тім? Можливо таким він і був справжнім?

Абсурд. Про що я думала?... Похитала головою, намагалась позбутись надокучливих думок. Зло зиркнула на Інгу, яка сиділа поряд зі мною і начебто уважно слухала викладача. Це все через неї.

Пролунав дзвінок. І я з радістю приєдналась до розмови дівчат. На щастя мої стосунки з Олегом уже не були темою дня.

– А я хочу піти. – трохи ображено дивилась Яна на Вікторію, яка не підтримувала її ідею піти на вечірку, яку влаштовували хлопці зі старших курсів.

– І що ми будемо там робити? Ми ж ні з ким не знайомі. – продовжувала Віка.

– Про що це вони? – шепнула на вухо Інзі, поки зовсім не догадувалась про що йде мова.

– Яну запросили на «дуже круту» вечірку, але вона сама не хоче йти.

– Я що за вечірка? – це я проговорила трохи голосніше.

– А ти не знаєш? Твій приятель тобі не казав? – здивовано дивилась на мене Яна.

На кілька секунд я розгубилась, тільки переводила погляд з однієї дівчини на другу.

– А мала б?

– Ну твій, кхм сусід там точно буде. Я думала ти в курсі. Максим Задорін влаштовує паті у клубі свого тата. В «Апострофі». – пояснила мені Яна.

– Не знала. А що такого? Чого такий кіпіш?

– Де ти була весь цей місяць? ­– закотила очі Інга. – Про цю подію говорять на кожному кроці універу.

– Видно не на кожному кроці, бо я чую про неї вперше, – знизала плечима й запитально глянула на Яну, хай вона усе пояснить.

– Ну… кажуть це крута вечірка, туди всіх не запрошують. Так сказати для обраних.

– От-от. Фіг зна, що вони там роблять. – надула губки Віка.

– Та що роблять? Спілкуються, танцюють, може трохи випивають, — спокійно відповідала Яна, – Ти ніби ніколи на вечірках не була й до клубу не ходила.

– Не була і не збираюсь. Я вчитися сюди приїхала, а не вештатись по ночах бозна-де в незнайомій компанії.

– Ах… як з тобою складно! – нервово промовила Яна. – Я ж не багато прошу, просто склади мені компанію.

– Гаразд, – раптом видає Віка, – Я піду, якщо й дівчата підуть.

Віка заклала руки перед собою і похмуро глянула на Яну.

– Я вже казала, "Бери з собою подругу", не означає приведи з пів групи.

– Клас. Я б теж пішла. – охоче вклинилась Інга. – А що? Цікаво ж!

– Я не знаю. – роздратовано відповіла Яна. – Я спитаю Макса.

– Та облиш. Ми маємо ще одну щілину, через яку можна туди пролізти. – весело провадить Інга, – Правда ж, Мія? Спитай свого «просто друга» чи не візьме він тебе й мене за одно з собою?

– Господи, Інга!

– Ну, будь ласочка! – щирими очима дивилась на мене подруга.

Кинула погляд на Віку і Яну, які також очікували моєї відповіді.

– Я запитаю. Але… нічого не обіцяю. А коли та вечірка?

– Цієї суботи.

– Я нічого не обіцяю. – вирішила попередити, щоб Інга не плекала марні надії.

– Ой, та диво, що ти згодилась. – криво всміхнулась подруга, певне вже й сама не мала віри, що зможе потрапити на ту «дуже круту» вечірку.