1

Соломія

Я знову запізнювалася. Ніяк не могла привикнути до того, що тепер потрібно прокидатися на годину швидше, ніж раніше. Я вже місяць як студентка, а мій університет знаходиться набагато дальше від дому ніж школа. Ось я і страждала. Хто любить поспати зранку – мене зрозуміють. Так і сьогодні. Все знову повторювалося. Відставила будильник на 5хвилин пізніше, при тому так кілька раз, поки не стало пізно, зірвалася з ліжка стрімголов. Навіть поснідати часу не було. Добре, що ванна була вільна, і як змогла привела свій зовнішній вигляд до ладу. Хоча це з натяжкою сказано.

Не вийшла, а вилетіла з під’їзду, на ходу перевіряючи вміст сумки. Точніше шукала там свій телефон, бо не пам’ятала чи встигла його туди кинути, чи так і залишила в кімнаті на ліжку. З необачності зайшла комусь у спину.

- Вибачте. – на ходу кинула, та продовжила свій рух в бік зупинки, не припиняючи копатися в сумці.

- Далеко зібралася?! – почула знайомий голос.

Наш сусід і мій кращий друг Олег Самсонов. Так, так. У мене немає найкращої подружки, з якою я могла б ділитися таємницями. Та у мене і таємниць, по суті, не має. Зате, в мене є Олег. Мій сусід, колишній напарник в усіх дитячих бешкетах та просто друг.

- О це ти! – вказала на очевидне, і одразу на моєму обличчі з’явилася широка посмішка. – Порадуй мене і скажи, що в тебе є перша пара, і ти зібрався на заняття?!

Ледь не благально дивилась на нього я. Олег прищурив очі, і почав відверто шкіритись до мене. Мабуть зараз обдумував як би краще мене підколоти. Похитав головою. Цей його жест, ніби говорив – «Яка ж ти недотепа».

- Ти нестерпна. Невже так важко запам’ятати мій розклад, ну хоча б вранішні заняття? Тоді б тобі було набагато легше, і ти б не дивувалася побачивши мене тут. Я ж на тебе і чекаю, мала! Щоб разом поїхали в універ. Ех, ти! Подруга називається. – жартував Олег і вже прямував до своєї автівки.

- Ну я не можу стільки лишньої інформації зберігати в голові. Я свій розклад ледь пам’ятаю, а ти ще хочеш, щоб твій не забувала. – бубоніла собі під ніс, слухняно плентаючись за ним.

Я справді сильно плуталась. За місяць ще всієї цієї арифметики не зрозуміла, то семінари, то практичні, то ми в одному корпусі, то в іншому. Один предмет викладало два викладачі і тому подібне. Здуріти можна. Мені досі здається, що все це не зі мною відбувається.

- Ти просто не намагаєшся. – виніс свій вердикт хлопець, натискаючи на кнопку, щоб розблоковувати дверцята.

Я прудко заскакую на переднє сидіння. В друга гарна машина. Його батьки не бідно живуть, мають свій бізнес. Тому подарувати приятелю новенький автомобіль, після того як він поступив в університет. І тим зробили з цього й так симпатичного хлопчиська короля обожнювань наївних дівчаток.

- Та перестань мені моралі читати. Ніби перший день мене знаєш. – відпиралася я.

- Мала ти ще! – кинув Олег.

Завів двигун та рушив з місця. Я ж потягнулася до панелі, щоб ввімкнути музику. В цей час Олег зробив те саме. Наші руки на мить зіштовхнулися. І від цього легенького доторку моє тіло все затремтіло. Я відсмикнула руку, ніби мене током шарахнуло. Неабияк здивована своєю реакцією.

Олег так, ніби нічого не трапилось, ввімкнув програвач і в салоні почулися ноти музики, звучала пісня модного тепер реп-гурту.

Я ж залилася рум’янцем так, ніби поряд не Олег сидів, якого я все життя знаю, а якийсь незнайомець.

Щоб відвернути свої думки, я вирішила все таки відшукати свій телефон в сумці. Потягла її, щоб зручніше поставити на колінах, і разом з тим зачепила ручку бардачка, який в ту ж мить відчинився. Я не збиралася копатися в мотлоху, що там зберігався, але в око впала яскрава річ. Не задумуючись що робила, потягнулася за цим. Я як та сорока, коли бачу, що щось блищить –  обов’язково треба глянути.

Сережка. Жіноча сережка. З цікавістю оглядаю її. Красива, але одна. Одразу виникає питання, як вона тут опинилася? І так же швидко знайшлась відповідь на це питання. Мої щоки знову залив рум’янець, а я хутко закинула прикрасу назад. І закрила шухлядку. Це ж треба! Цікаво скільки там ще валяється таких от загублених речей дівчат?

Дивно. Ніколи раніше не помічала за собою інтересу до особистого життя Олега.

- Щось цікаве знайшла?! – запитував приятель, не відводячи погляд від дороги.

А  я ж так надіялася, що він нічого не помітив, та лукава посмішка на його обличчі говорила про протилежне.

- Так, пошуки скарбів сьогодні обвінчалися перемогою! – єхидно кинула я. Ви подивіться на нього! Соромити мене зібрався?! – Не знала, що в тебе дівчина появилася.

- Ну, вона і не появилася. – зухвало відповідав, ніби нічого дивного в тому не було.

Я ж витріщалася на нього в усі очі. Це відколи він такий став? Розуміла, що останнім часом ми вже не так часто спілкувалися. Тобто уже спільних компаній в нас не було. Олег старший від мене на два роки. І поки я ще навчалася останні класи в школі, його уже на повну захопило студентське життя. Але щоб аж так?!

Бачилися ми переважно в дома в мене, або у нього. Як завжди дуркували, дивилися разом фільми, чи рубалися в соньку, ділилися планами на майбутнє, обмивали кісточки спільним знайомим, я навіть розповідала йому про хлопців, які мені подобались. Правда, Олег відмовчувався на рахунок своїх амурних справ.