8

Вперше в житті читаю такий дибільний роман!

Ні, ну ви таке бачили, щоб головна героїня кожного тижня змінювала собі хлопця, а у висновку залишилася з наркоманом, хоча мала набагато кращого кандидата за того Марка. Нічого, там ще має бути 2 частина, тому надіємося, що хоча би в ній Міра буде з Назаром, а якщо ні, то для мене книга хепіком не закінчиться. Якби я була автором, то звичайно що наповнила би свою історію склом і тримала читача в напрузі до кінця. 
Але розлукою та історія кохання точно би не закінчилася. Бо люди чомусь же читають книги, щоб відволіктися від реального світу зі своїми проблемами.

Друга година дня і я нарешті дочитала «Снігові пожежі» Тати Снігур, вже дочекатися продовження не можу.

Подзвонили в двері, пішла відчиняти двері. З порогу на мене дивилася подруга в очах якої танцювали бісики.

Роздягнулася і мовчки пішла на кухню. Налила собі повний стакан води і випила залпом. Я яка нічого не могла зрозуміти сіла на крісло і запитальним поглядом глянула на Богдану. А потім…

Потім її прорвало почалася довга і воодночас неймовірна історія.

Виявляється, що Богдана тепер і справді мешкає разом із Владом, а найшокуючішою новиною було те, що в неї відбувся перший поцілунок. Точніше Владислав його вкрав.

-Богдан, а ви що з Борисом не цілувалися?- не могла второпати одне.

-Ні,- потупила очі подруга.

-Як «ні»?- вони більше двох років були у стосунках і ні разу не мали французького поцілунку? Трешняк одним словом.

Йоу, а якщо Ткаченко ще ні з ким не цілувався, отже і не спав… Можливо, я буду його першою і останньою. Ага, мрій і дальше Стаська! Запам‘ятай: ви з ним тільки друзі і нічого більше.

-Ось так, ти що така радісна,- звернула увагу на мій піднесений настрій подруга.

-Та нічо такого, то що? Як відчуття після поцілунку?

-Стась,- подивилася на мене закоханими очима,- це неймовірно, наче в тобі хтось запалив зірку, яка дуже яскраво світить.

-Не метелики?

-Не-а,- похитала головою подруга і пішла наливати води в чайник, щоб заварити нам чай.

-М‘ята?-запиталася подруга вибираючи чай.

-М‘ята,- підтвердила.

-Що у тебе там з Борею?

-До поцілунків ще не дійшли,- промовила.

-Дійдете, згадаєш мої слова,- які ж вони з Владом подібні, той також говорив колись, що ми ще парами ходитимемо. Може дехто і ходитиме, але точно не я з Борею, бо у нас типу вічна френдзона, ой, ні, «вічне партнерство» - це вже правильно. Але партнери - це типу сім‘я, блін, чому так складно піднайти правильні слова про нас двох.

-Стася, я повинна тобі дещо розказати,- подруга закусила щоку із середини - вона так робила лише в тих випадках, коли дуже хвилювалася.

-Це «дещо» погане чи хороше?

-Давай на другий раз,- стала розливати в чашки кип‘яток.

-Окі, як скажеш,- хоча краще би вона мені те розсказала ще в той день…

-Пішли пити чай, ти щось добреньке маєш?

-Зараз погляну в шафі,- от що в нас спільне з цією дівчинкою, що зараз насипає цукру в чайок, так це любов до солодкого. Вона в нас безмежна або безкінечна.

Приходить повідомлення від незнайомого номера:

 «Що в нас дальше по плану?»

 Тепер ясно хто власник цього незнайомого номера.

 «Приходь до мене в гості, тут Богдана, будемо вдавати закохану пару, нехай приревнує трохи»

Відповідь приходить за секунду:

 «Скоро буду, потягни час»

 «Звідки в тебе мій номер?»

Чекаю, але відповідь так і не надходить. Напевно у Влада запитався.

-Що ти так в той телефон втупилася?- посміючисто питає Богдана.

-Та Борька пише,- не встигаю спам‘ятатися як ці три слова злітають з мого язика.

-Вже не Ткаченко, а «Борька»?