3

Значить над детальним планом я поруздумую вдома, а зараз потрібно щось зробити для нашого зближення, тому що можливо більше такого шансу мені не випаде.

А що зробити?? Стася, ану, давай, думай, включай свої мозги.

-Борь,- всі хлопці люблять коли до них звертаються якось по-ніжному, тільки визнавати не хочуть.

-Що,- навіть не подивився на мене, знову в тому телефоні, та що ж там такого цікавого, га?

Не довго думаючи я беру і вихоплюю телефон в нього з рук. Той часу даром не втрачає - починає відбирати.Він вищий і більший, тому майже дістає свою річ у мене за спиною.

-Ангельська, телефон віддай, а то лихо буде,- тоже мені, налякав.

-А ти здожени,- починаю гнатися по коридору, бігаю я добре, все ж таки Станіслава - спортивна дівчинка, недаром три роки тому почала відвідувати спортзал. 
Мчу спочатку на третій поверх, а потім думаю забігти в підсобку зі швабрами і різними старими шкільними речами, навіть диванчик є, хоч і потріпаний , там мене Борис точно не знайде і я собі спокійненько зможу подивитися, що в нього твориться у смартфоні, а заодно які сайти відвідує цікаво дорослі є в тому списку чи ні. Головне відірватися від переслідувача, який на мою біду також швидко бігає. Лечу сходами на третій поверх, добігаю, повертаю голову назад, а Борі наразі не видно, хух, біжу ще сходами на верх в те приміщення, поки мене не замітили.

Підсобка знаходиться на четвертому поверсі, там де і вихід на дах школи.Двері з полупленою коричневою фарбою, замок який висить чисто для картинки, всі і так знають, що це приміщення не закривається на ключ. Цікавий факт, в цьому місці часто цілуються закохані парочки. Запитаєте, звідки я це знаю? Та просто Богдана розказувала, а вона в нас типу староста класу і їй надається багато прав, а ще вона може знаходитися там, де іншим вихованцям цієї школи строго заборонено. Але хто з підлітків не порушував правила? Хіба що нудні ботани, а я не з таких.

Постаралася найтихіше відчинити двері, щоб мій переслідувач не почув, але вони все одно вредно скрипнули.

Всілася на диванчик, навіть перед цим не протерла від порохів, так хотіла швидше зайти в телефон Борі.

Але тут мене чекало розчарування і невтішна новина: телефон за той час, що я тікала вимкнувся, а щоб його увімкнути потрібно знати пароль або мати фейс такий, як у власника цього телефона.

 Ох, ну чому ж я така невезуча, а?,- стукнула зі злості обома руками по дивані.

-Не запросите в гості?-як грім серед ясного неба. Прошу додати в протокол: я попалася на гарячому.

Пару секунд мого збентеження і Борис вже дуже близько біля, надто близько. Присів навпочіпки біля мене, забрав свій телефон і уважно подивився на мене. А мені під цим його поглядом якось так соромно стало за свій необдуманий поступок.

-Що це було?

-Ще один розіграш,- весело припустила, а самій стало страшно. Якщо він приб‘є мене тут, то про це навіть ніхто не дізнається, бо сюди, бляха, заходять лиш раз на місяць, не більше. 

-Ангельська, ти про що там думаєш, що очі зробилися такі перелякані, наче в Бембі?- насмішкувато подивився мені у вічі.

-Борь, ти ж мені нічого не зробиш, правда?

-Як знати, як знати,- загадково відповів і нахилився близько-близько до мого крім того настороженого обличчя.

Ой, що зараз буде? Поцілунок? Та ні, йому ж моя подруга подобається? Чи ні вже? А чому це я відразу про поцілунок? Я з таким клоуном цілуватися не хочу і не буду.

Але мій потік думок і його майбутні плани щодо мене перервали. Ніхто інший, як наш розпрекрасний Станіслав Дмитрович власною персоною.

-Молоді люди, що тут відбувається?-здивовано запитав оглядаючи нас двох з голови до ніг. Мамо рідна, це ж чим вчитель думав ми тут займаємося, як встидно-о-о-о.

Борис змінив позу і тепер вже сидів біля мене на диванчику і притискав до себе. Сильно, цікаво звідки в нього сила взялася, напевно, думав, що повтікаю.

-Так, Станіславе Дмитровичу, вирішуємо особисті справи.

-А чи могли б ви їх вирішувати десь за стінами школи?  Тут все ж таки навчальний заклад, досить того, що ви мені мало урок не зірвали.

-Станіславе Дмитровичу, розумієте, кохання - то така штука непередбачувана, люди від неї геть розум втрачають,- повернувся до мене і голосно чмокнув в щоку. Я не те що повтирати місце поцілунку не змогла, а і поворохнутися, як задерев‘яніла, а ще червона десь. От цей Борька, як завжди зробить щось, а мені потім боком виходить.

-Ткаченко і Ангельська, вам ще ЗНО в цьому році здавати, так що про навчання не забувайте , а в коханні, дам вам діти пораду,- замовчав, поправив окуляри на носі і продовжив:-потрібно завжди зберігати холодний розум.

І вийшов. Просто взяв і вийшов. Найстрогіший вчитель і раптом така доброта?