2

-Ткачук, а вас не вчили, що запізнюватися на навчання погано?- подивився на ще одного дуже пунктуального учня вчитель з-під своїх окулярів.

-Станіславе Дмитровичу, а в мене було нетримання сечі і я був змушений піти спустити коней,- із розумним виглядом обличчя і всією серйозністю на яку тільки здатний, пояснював свою невелику відсутність хлопець

Клас вибухнув сміхом, а я почала кусати нижню губу, щоб також не здати себе з потрохами, бо Зуб Мудрості з радістю вилив би на мене весь свій гнів. Я з Борисом була як ті двоє нашкодивших котів, яких зараз відчитував хазяїн через те, що ми з‘їли всі сосиски.

-Сідай, а на другий раз постарайся встигнути зробити всі свої справи на перерві,- відповів розчервонілий, як буряк фізик. -Пані Ангельська, а ви як поясните свою непунктуальність?

Переключився вчитель на мене, а я справді поважну легенду не придумала, тому що надіялася на допомогу залицяльника подруги. Блі-і-і-н, що робити?

-Станіславе Дмитровичу, Ангельська просто ніяк не могла попрощатися зі своїм коханим, я сам це бачив з вікна туалету,- це він так мене виручив? Та він ще гірше зробив! От що тепер про мене вчитель подумає? Попрощатися не могла, пф, то мама зранку натякнула на хлопця, то цей тепер, боже, та в мене навіть немає підходящої кандидатури на цю роль.
-І що саме ти бачив, Борисе?- уважно подивився на нього вчитель.

-Як вони сосалися, ой, тобто цілувалися,- виправив цей ідіот сам себе, так потрібно цю недовиставу закінчувати.

-Станіславе Дмитровичу, в Ткачука короткозорість, сам мені недавно розказував,- подивилася на нього вбивчо, а він тільки посміхнувся на свої 32 чи їх там в нього менше?- Запізнилася я на урок, тому що заспала, вибачайте, але видумувати щось краще і брехати вам я не збираюся, можна мені тепер сісти за парту?

Вчитель мовчки кивнув, і я побігла до парти як до рятівного кругу, але виявилося, що Богдана сиділа не одна , а з нашим шкільним естетиком. Влад хлопець красивий, але, якщо я не помиляюся, то подруга до недавнього часу його на дух не переносила, що я пропустила. Запитально подивилася на неї, а вона лише винувато подивилася на мене і далі почала записувати матеріал уроку за вчителем.

Питання на засипку: де мені сісти, якщо всі парти зайняті?

-Ангельська, ти так і будеш стояти увесь урок,- холодно запитав Зуб Мудрості. А знаєте чому саме ми його так називаємо? Тому що він лише одні проблеми всім учням приносить.

-Станіславе Дмитровичу, а тут цей…, нема де мені сісти…,- винувато почала. 
-Стасю, сідай біля Ткачука,- показав він в сторону останньої парти на першому ряді біля вікна.

Але мені вже сьогодні на того Ткачука, що за прізвище таке, щастить від ранку.

Пішла мовчки до мого рятівника в лапках, сіла на стільчик і відразу підскочила. Тому що попа заболіла, наче в неї укол вкололи.

-Ай, ай, ай, ай, йой,- хотіла вже була була кричати, але згадала, що знову мати повчальну розмову не хочу, тому тихенько пропищала. Рукою доторкнулася місця де пекло, відчула щось маленьке і холодне, дістала і побачила… канцелярську кнопку, за-ши-бісь, дійшли називається.

-ЦЕ ЩО ТА-КЕ?- проговорила по складам і показала гостру кнопку людині, з якою сиділа наразі за однією партою.

-Перше квітня,- ні краплі не злякався він.

-Твою мать, знаєш, куди я зараз це тобі запихну,- проричала.

-Ангельська, заспокійся, то був розіграш.

-Розіграш тобі зараз буде, цікаво, а якщо в сонну артлерію це вколоти, буде моментальна смерть?

Щось в моєму погляді остаточно збило бойовий настрій однокласника, от так йому і треба.

-Станіславе Дмитровичу, а ангелочок скажена,- викрикнув  на весь клас цей жартівник за що получив тичок під ребра від мене.

-Ткачук і Ангельська вийдіть, будь ласка, з класу і не зривайте мені урок,- сказати чесно, у вчителя вже ледь пара з вух не йшла, тому ми вирішили, що нам більше не варто лізти на рожен. Ми тихо встали і вийшли за двері, наші однокласники проводжали нас зацікавленими поглядами, а дехто навіть перешіптувався, напевно думають, що нова парочка в класі з‘явилася. Подруга показала телефон і я зрозуміла, що скоро слід чекати від неї повідомлення.

-Дами вперед,- галантно вклонився і відкрив двері Борис.

Я вже вирішили нічого йому на це говорити, бо ми вже і так десь дістали фізика своїми , кхм…, розмовам.
Коридор був порожнім, ми примостилися на підвіконнику і мовчки сиділи втупившись в свої телефони, тишину порушувати не збирався ніхто. Але мій співрозмовник після п’ятихвилинної мовчанки не витримав.

-Слухай, а ти в джинсах, а та кнопка не була і такою великою,-спантеличино подивився на мене. Нічого, нічого, ми загадково помовчимо, нехай у нього самого в голові всі пазли складуться і вийде дуже цікава картинка для їхнього власника.- І крові не було.

А я що? Я тим часом перевіряла директ, поки мій однокласник був зайнятий за таким процесом, як думати.

-То виходить - це був розіграш?

-Виходить, що так.

-І як це зрозуміти?

-З Першим квітням, Боря,- засміялася і по-дружньому поплескала рукою по його плечу. 
-Акторка погорівшого театру,- буркнув він.

Мені прийшло сповіщення про повідомлення, як я і думала, від Богдани.

 «Стаська, виручай, ти зараз із Борисом?»

 «Із ним самим, де би він подівся від мене, стоїть тут, рятівник мій»,- вкінці смайлик із закоченими очима.

 «Стась, ти можеш зробити так, щоб він почав бігати за тобою, а не за мною?»

 «Так він ніби вже не так сильно тобі увагу приділяє»

 «Він зараз мені пише, що я робитиму вечером»,- подивилася на Ткачука, який щось швидко набирав на телефоні і посміхався. Ясно.

 «Шеф, буде зроблено»,- вкінці смайлик в темних окулярах.

 «Ангельська, я тебе обожнюю!!!»

Хто мене тільки не обожнює… Напевно, той, що далі продовжує щось натхненно набирати в своєму телефоні. І як прикажете мені його завоювати, якщо він помішався на моїй подрузі, а?