ЕПІЛОГ

Змій сидів у кабінеті для вигнання, дивився на телефон і рахував до трьох.  Зі стін на нього осудливо  дивилися абстрактні полотна,  книги на полиціях були підрівняні під шнурочок, і тільки біля самого Змієвого крісла декілька книг трохи вибивалися з ряду, ніби натякаючи,  що за ними стоїть  пласка, зате вщерть повна коньяком  пляшка.

Рівно на  цифрі “три” телефон видав серію автоматних черг.

Підождавши трохи, Змій прокашлявся і натиснув на прийом дзвінка. Моментально долинув якийсь верескливий голос з наказовими інтонаціями.

- Звідки мені знати,  куди ви потрапили коли я не знаю, куди ви цілились. Яка ще поліція? При чому мій син до ваших істерик? Де він, що ви з ним зробили? У вас школа і у вас дитина пропала з уроку. Вви не знаєте, де вона, а звинувачуєте мене?

З трубки знову донісся вереск і незрозумілі погрози.

- У вас згоріло  волосся на голові тому, що мій син дихнув на вас вогнем? А дайте-но мені телефон директора. Я хочу взнати, що ви там курите не педрадах, що вам таке ввижається.  І як в такому стані вас допускають до дітей. 

Вереск перейшов майже на ультразвукову частоту.

- До побачення. Я не обговорюватиму з вами нічого, поки ви в такому стані. Пришліть мені рахунок, я подивлюся, що можу зробити. А мій син не вчитиметься у школі, де вчителька в стані наркотичного сп’яніння бачить  веселі картинки. Моє шанування.

Змій завершив розмову і і дуже обережно поклав телефон на стіл..

- Виходь, сину. Мами ще немає вдома. І розкажи татові, що сталося і нащо ти таке зробив?

- А чого вона...

- Що вона чого? Мама правду каже - ми, чоловіки,  не завжди вміємо правильно побудувати речення й попускаємо найголовніше.

- Ти он вмієш.

- Якби ти знав, скільки я цьому вчився Сам знаєш, подумки спілкуватися легше й зрозуміліше. Але ж ти закриваєшся, тобі соромно за те, що ти наробив?

- Трохи. Я не втримався.  Мав ігнорувати. Вона пів уроку розказувала, які мурахи корисні. А потім спитала мене,чому я заплющив очі й не слухаю.

- Розумію.  А ти розумієш, що це означає? 

- Угу. 

- Тобі доведеться одному побути в нашому родовому замку, причому то буде далеко в минулому. І ні я, ні мати не зможемо  тебе супроводжувати. Я ще не набрав досить магії, а мати, ну ти ж розумієш.

- Угу.

- Мати дуже засмутиться.

- Не рви серце. Можна якось це залагодити? Я вибачуся, ти купиш їй перуку, щоб вона не злилася.

- Сам знаєш, що ні. Як уже не можеш себе контролювати, то треба пройти  всі ступені контролю. Потім навідати нашу милу батьківщину, скласти іспити, пройти ініціацію, отримати благословення жерця, посвяту від мага. А там зараз таке що навіть я  за тебе трохи боюся. Краса у тебе від матері,  клята харизма від мене. І ще ті п'явки точно тебе все ще шукають. Їм треба  з’єднати два рукави часу в один і  ліквідувати мене ще до народження. З твоєю допомогою, прикинь.

- Я більше не буду. Що мені робити, щоб мама не плакала, а тебе не вбили ще до народження?

-Все, що я сказав, і ще не попастися тим вампірам, поки не станеш сильний і дорослий. Я тут  не просто мурах пасу й землю колупаю з камрадами. З цієї сторони ніякі п’явки не пройдуть. А там - сам дивись, не маленький. Я у твої роки уже переміг першу п’явку.

- Ясно, тату. Візьми оце. Віддаси отій козі  з першої парти. Скажеш, що  не треба мені її валентинки, як вона сміється.  Ні, нічого не кажи. Просто віддаси,  і все.  Як повернуся і сам їй скажу. А може не скажу, треба мені дуже з нею говорити.

- То ти не через мурах втратив контроль?

- Через мурах. Я сказав уже.

- Ну через мурах, так через мурах Хочу тобі дещо показати, поки мама не приїхала. 

 - Бачиш? 

- Ну бачу. Іграшка. Пискалка. Типу серце.

- То твоя мама колись забула там, куди ти підеш зараз.  Я приніс назд, але не повернув. Спочатку часу не було, потім забув, потім закрутився, ну знаєш, як воно буває. І не повернув. Хоч вона мене тоді вигнала і я був винуватий.

- Мама ? Тебе? Вигнала? А ти ж тут. 

- Потім я все ж  опанував себе і все контролюю. І вона мене тепер не виганяє. І майже не сміється.

- Ясно.

- Я що хотів сказати. Може ти сам потім віддаси тій козі оцю валентинку? Так воно  краще. Честніше.

- Ой, та давай сюди. Теж мені велике діло. Шматок картону. Взагалі викину. 

- Ага, як скажеш. А для тебе ще є важлива місія. Ти ж підеш по моїм слідам у порталі?

- Угу, а по чиїм ще.

 - І от коли доберешся до того часу, коли я залишив наш замок...

- У нас є замок, серйозно?

- Ну таке. Він дуже старовинний, і мені було ніколи його підновляти. Так от. Ти його зразу впізнаєш. Він трохи розвалений і твоя мам казала - атмосферний. Ну помітний, бо там немає більш  атмосферніших.

- Ну і?

- І ти там випустиш цю мураху нарешті. І моє серце буде на місці, що вона більше нічого не накоїть.  І особливо добре перевір, щоб туди з тобою ніяка мураха не попала, ти ж знаєш, які вони.

- А, ну так. Давай сюди. Ого холодна яка.

- З морозилки. І от, там є бойовий обладунок. Він якраз не атмосферний, а в повному порядку. І меч, теж без жодних атмосфер.Тільки то все треба чистити регулярно.  Особливо від крові,  від неї може іржа завестися.

- Ясно. 

- Він тобі трохи на виріст буде, але ж ти скоро виростеш.

- Угу.

- Дивись мені там. Може щось змінилося, але коли я звідти пішов,  там був початок повного пи… матріархату. Якраз закони писали. І що я тобі скажу - хочеш слухайся, хочеш потім не жалійся. Краще ходи в обладунку і шолом не знімай. І хай тебе там теж ботаном обзивають. Тільки не попади в гарем. То зашквар, і потім твоя коза  тебе знати не захоче.

- Ясно.

- Ботан - то не зашквар. Ти там усе швидко вивчиш, як ти вмієш. І дивись, щоб до повноліття. Неповнолітніх у гареми не беруть. Іспити там пройди, благословення отримай, ініціацію,  всі діла. І зразу додому.