П'явки починають і...

- Гоп-стоп, з-за рогу банда підійшла. - що п’явки не дуже мелодійний голос? Зате гучний.

Треба додати п’яного надриву.

- Ти мене не любиш, і не пррриголуббиш, що Ксюхо. гарно погуляли?  Тримай пакети, я піду поблюю. Ота остання банка портвейну була лишньою, гик.

І з жалем виблював під ноги солодкій парочці те, що ми з  моєю дівчиною замовили  в кав’ярні при тій ботанічній плантації.

Хоч би вона здогадалася і швидше втекла. 

Не знаю, чи зможу при ній видирати серця цим почварам. Вона не любить виду крові. А запах п’явчиних тельбухів і мене дратує.

Ну давай уже, просинайся й починай думати. Ти найрозумніше створіння у світі. І найкрасивіше і пахнеш…

Стопе. Знову розтікаюся сиропом. Не на часі. 

Мила стоїть, сонно моргає і ввічливо посміхається зайдам.

А зайди посміхаються зовсім не ввічливо. Можна сказати - шкіряться, а не посміхаються.

Ич які ту всі культурні.  Вдають, що ніхто їм взуття не оббльовував. Хоч п'явки не гидливі. І нюх у них ще гірший, ніж у моєї пари. Вони тільки запах крові добре розрізняють. А я - ого який нюхач. Тож і відчуваю, як одна п’явка просто злиться, а та, що жирніша, ще й … що? Ревнує? Мене? 

Та тьху на тебе, гидото, що ти собі надумала? Де я - харизматичний і красивий мужньою красою воєнний вождь, а  де ти - п'явка. 

Алярм! На мене явно діють чимсь. Чого це я туплю й гальмую.  А ну, закрилося все, що може сприймати хоч молекулу запаху!

І тут та п’явка, що товща, заговорила таким солодким голосочком, що в мене аж зуби склеїлися.

- Оксаночко, ти не уявляєш, як мене засмутила. Я уже думала, що матиму дочку.  Сергійко в шоці. Він готується стати батьком. А  ти проводиш час в компанії чужого хлопця сумнівної моральної…

- Мамо, я тебе дуже прошу -  не втручайся. Ми розберемося самі, діло молоде, з ким не буває Ти одразу зі своїми підозрами. Хіба так можна? Моя наречена ще подумає щось погане.

- Доброго вам вечора, Марго, Сергію. - моя пара явно не спішила просинатися, але уже й не спала. - Я прошу вибачення, що затягла з цим повідомленням і нанесла вам душевні травми…

- Ніяких травм, Оксано, ніяких! - менша з п’явок аж звивалася від емоцій. Там був і голод, і - о диво - образа.

- Оксаночко, ми все забудемо, просто скажи, що то була помилка, і ти не збираєшся будувати життя з цим неотесаним п’яницею! Ти ж сама бачиш - хто ти й хто цей колгоспник. 

Моя дівчина стріпнула головою. Я ще раз тонко натякнув, п’яно ригнувши й  виблювавши залишки нашої романтичної вечері під ноги п’явкам. Вона ж повинна згадати, що нічого міцнішого за  лавандовий  чай ми не пили.

О, нарешті! Побачив світло розуміння в її прекрасних зелених, бездонних…

Так, знову мене кудись несе. Невже п’явки виробили феромон, що діє і на зміїв? А що, тисяча років, а вони завзяті експериментатори. Могли, визнаю. 

Хоча ні, отямся нарешті.  Вони ж не в курсі, що я змій. 

То все гормони щастя у мене виділяються.

- Оксанко, ти нас навіть не запросиш у гості? Ми пів міста проїхали, а ти нас тримаєш надворі? - оце він гарну репліку подав. 

Щиро дякую, п’явко. Моя дівчин ненавидить зауваження лише трохи менше , ніж репліки про запах.

- Сергію, ти загубив телефона?  А якби я сьогодні не повернулася, ти б що, змусив шановну Марго чекати до ранку? Або до завтрашнього вечора? Я не очікувала гостей. І дуже втомилася від дальньої поїздки. Якщо у вас усіх більше нема до мене ніяких питань, то дозвольте попрощатися. Доброї ночі!

І моя найрозумніша у світі, найздогадливіша, най… 

Коротше -  моя мила попри мій приступ гальмування все зрозуміла. І розв’язала мені руки, покинувши зону бойового зіткнення разом з пакетом лавандового мотлоху, який я нащось накупив, і моїм благословенням на довге й щасливе життя, якщо що.

Та ніяких якщо що не буде. Так і затямте собі на носі,  якого у вас нема, гидотні  п’явки.

Як тільки моя пара зникла за дверима і почулося гудіння ліфта, моїх інтелігентів в нульовому коліні як підмінили. 

П’явка Зінаїда звідкись дістала  пластикове віяло і почала з милою посмішкою обмахуватись, всує поминаючи спеку, якої вже пару годин не було. Бо настала ніч і принесла прохолоду. 

Та я п’яно всміхнувся й зробив непевний крок до зайди. 

Вона енергійніше замахала віялом, а я ще дурнуватіше всміхався, удаючи з усіх сил, що не бачу й не чую, як менша п’явка підганяє до мене якусь стару іржаву машинерію. Та вірогідно працює на дровах -  он яка закопчена і тхне димом.

Поки ми з Зінаїдою  обмінювалися палкими поглядами, її менша копія підкрадалася зі спини. Нерішуче потупцявши,  колишній наречений моєї пари нарешті накинув мені на шию якусь мотузку і став її крутити.

Точно обчитався коміксів про ніндзь. Але не можу не підтримати молодого аматора - хриплю й валюся йому під ноги зі страшним гуркотом. Аплодисментів не чутно. 

Може з мене теж не дуже вправний актор. Але ж я стараюся. Від моєї гри зараз залежить все, ні - ВСЕ, якщо ви мене розумієте.

- Здається, готовий.  Не знаю наскільки вистачить. Треба валити, бо ще комусь може не спиться, щось побачать з вікон.

Мене грубо хапають за руки-ноги  й нечемно трамбують у багажник. Той звісно не хоче зачинятися. І якась з п’явок вирішує, що можна поки що обмотати  скотчем - їхати не дуже довго. Щось вони там роблять, я боюся навіть дихати, не те щоб підглядати, а то ще сполохаю.  Бо то я не розбираюся в межах хумансової витривалості. А вони експерти зі світовим ім’ям у цьому питанні.

Якщо думають, що задушили, то хай і далі думають. Може повезуть у свою таємну лабораторію на досліди, або у штаб.

Одразу все й дізнаюся, що треба.

Жирна п’явка противно сопе, коли нарешті вирішує,  що примотала багажник надійно.

- Все, поїхали. Скотчу все одно більше немає. І кинь уже випускати феромони. А то справді весь дім сюди прибіжить

- Ні, їм зараз еротичні сни повинні снитися. Цікаві - не відірватися.