Небезпека і лаванда

Мій сарказм продовжував виливатися на Змія, хоча я з ввічливості й вродженого такту замовчала.

Але ж той гад все відчуває. І звісно ображається. І заходить з козирів.

- Коли людям починаєш відкривати очі, вони закривають вуха.

- Ти звісно правий. Але я не можу тобі повірити. Бо знаю його кілька років. І знаю його матір, і у нас купа спільних знайомих.  Тобі нема чого ревнувати. Це так само смішно, якби я тоді приревнувала тебе до консьєржки. Сергій звичайна людина, а не страшний монстр. Ти ж сам казав, що люди для п’явок або ж упирів - то просто їжа.

- Так воно і є. Чи було тисячу років тому, коли ми їх викинули з милої батьківщини на мороз. І я не вірю, що вони заплакали, відчули палке каяття й змінили свою природу. А потім  дивись -  вони мінімум двісті років тому прибули сюди й чогось очікують. Це дуже підозріло.

- Ну яких двісті? Сергієві трохи за тридцять. І бачив би ти його маму.

- Така жіночка в самому соку з цицьками шостого розміру,  звати Зінаїда, але треба називати Марго.

- А кажеш не читав Сергія. Май совість. Давай уже спати.

- Не можна спати, може знадобитися тікати по пожежній драбині, я  й двері на балкон прочинив, щоб не грюкати потім якщо що. І я не знаю, скільки їх тут. А він дозволив тобі зі мною переспати - можливо для того, щоб вони зібралися всі разом і взяли нас тепленькими. Може давай зараз переберемось у безпечне місце, а потім ти спатимеш?

Змій дивився на мене вимогливо. 

Він може й  не сердився, що я йому не вірю, але був готовий спускатися пожежною драбиною хоч зараз.

- Не лякай мене, Змію. Ти може перегрівся чи підхопив якийсь вірус, шкідливий для драконів.  Та все ж подумай сам - ну нащо їм мене захоплювати, якщо я три роки у них перед очима й не стережуся. І я вагітна від нього, ти ж в курсі. Хіба з їжею займаються сексом і хочуть від неї дитину?

- То не його дитина,  смішно навіть слухати. П’явки розмножуються діленням. Насправді всі вони - одна й та сама п’явка, що розділилася перший раз з самого початку. У них навіть другої форми нема, вони просто прибирають подоби когось або чогось, а насправді не змінюються.

Моя жива уява миттю показала анімацію, в якій Сергій спочатку плавно перетворювався на летючу п’явку, а потім так же неспішно перетікав у знайому мені подобу.

- Змію, я тебе прошу востаннє. Перестань мені на ніч розказувати жахастики. Я ж усе уявляю. Це не корисно для дитини.

- До речі про дитину - з чого ти взяла що вона від нього, як ти могла взагалі таке подумати?

- А ти пригадай - я ж тобі все тоді розказала. І що резинка порвалася, і що з відра добре не помиєшся.

- А я тобі що тоді сказав? 

- Що?

- Що ти фертильна, зовсім доросла і не вагітна. І це дивно для цього світу.

- Ой, звідки ти міг про таке знати? То було кілька годин тому.

- Я таке і бачу одразу, і відчуваю запах… ой не бийся.  Просто знаю і все.

- А тоді що виходить?

- А ти здогадайся з трьох раз, що виходить. Тобі зразу обстеження зробили. І ти не здивувалася, що для них пройшло кілька годин, і вони побачили вагітність. А я виходить не можу?

- Ти мене зовсім заплутав. Ну  припустимо. Але навіщо тоді Сергію, буцімто п’явці, чужа дитина, якщо він не може її нікому зробити? Навіщо він мене оберігає, попереджає і навіть сьогодні ніс маячню про те, що без нього я втрачу дитину?

- Бінго! Нарешті все зійшлося.Ну майже все.

-Що саме? Не тягни, гад. Я уже майже повірила,  і мені страшно.

Змій обійняв  мене, і зразу стало тепло й не страшно. Але цікавість нікуди не ділася.

- От тепер я зрозумів. - мій гад явно  собою пишався -  Їм потрібна твоя дитина.Чому саме твоя, поки що не знаю. А мене вони не розпізнали тому, що чекали ці століття не на мене, а на тебе.

Змій  почухав потилицю для більш інтенсивного думання. Потім озирнувся на прочинені балконні двері й обмотав мене ковдрою.

- Ти тільки не бійся. Я тут. Тобі нічого від них не загрожує. Двох я легко порву, а як їх більше, то сховаю тебе так, що ніхто не знайде ні тебе, ні  дитину. А потім уже їх порву. Тільки треба спочатку взнати,  що тут твориться.

- Замовчи. Знову те відчуття, коли я починаю тобі вірити. Воно занадто неправдоподібне, щоб таке сходу видумати від ревнощів.

- Я думаю, вони тут поки що вдвох. - Змій мене здається не слухав -  Бо ще ж не настала година Х. Мабуть, вони розставили вартових у часі. Тобто посилають сюди кожні сто-двісті років свого шпигуна і він шукає. Тебе чи когось з твоїми властивостями.

- Це ти про що, які ще властивості? 

Він стенув плечима й розвів руками.

- Сам не дуже поки що второпав. Може вони й не чекали, а просто якось так робили, щоб твої предки одружувались і народжували когось з потрібними властивостями. Вони здавна займаються генетичними модифікаціями.

- Це ще якими?

- Не знаю подробиць. Не цікавився - не моя сфера відповідальності. Ти  технічно -  обрана діва. Ну тобто у тебе рідкісний і цінний для раси зміїв набір генів. Ти можеш народити від змія здорове потомство. Ну від мене, а не від ще якогось змія. Я проти ще якихось зміїв біля тебе.  Сама ж бачиш,   все так і сталося..

- Поки що я нічого не бачу, а тільки слухаю твою маячню.

- Не хотів тебе лякати. І ти не лякайся. Тікати від них не можна. Бо вони зазвуть сюди підмогу, і все одно знайдуть тебе і дитину. А поки що їх тут мало. Може п’явка Зінаїда й одна була, а потім репліцирувалася від гарного харчування й комфорту. І от тепер маємо твого бойфренда. І я тобі більше скажу - вона зараз дуже велика, як для п’явки. Тобто може бути, що  готова до нового ділення. І це можливо якось пов’язане з твоїм станом. Не бійся. Я сказав - не бійся, то й боятись нічого. Що ж ти така полохлива. То від того, що за дитинку боїшся?   Ми тільки взнаємо, що їм тут і від тебе треба,  а потім я їх тихо прикопаю. І тоді зроблю тобі той дім, якщо захочеш - прямо на якомусь острові. Тільки ти його сама вибереш.