Змій повертається і ставить дивні питання

Ми з Сергієм поверталися від його мами, де були на недільному чаюванні.

Я думала, як тактовніше сказати бойфрендові, що він уже не мій бойфренд. 

Бо при його мамі, що тішилася від перспективи нарешті спекатися сина зі своєї квартири в мою, а самій після цього  зажити власним цікавим життям одинокої розкріпаченої жінки в самому соку, у мене язик не повернувся об'явити цю новину.

Ми саме підійшли до парадного, тримаючись на відстані, бо я тепер не зносила нічиїх дотиків і взагалі порушення особистого простору. Такий от специфічний токсикоз почався після сцени палких обіймів Змія з Лесею.

Ух, яка я на нього зла. Подолати відстань у тисячу років, врятувати мене від страшного хижака й так негарно злитися.

Щось у мене в душі, чи де там поселилося моє нове друге “я”, одночасно й засмучувалось, і втішало. Але насправді я була невтішна.

Можна було  одразу здогадатися - як тільки Змій побачить сучасих дівчат, я одразу перестану здаватися йому найкрасивішою. Бо тепер люди красиві, одяг це підкреслює. А мораль трохи змінилася. Й скромно опускати очі перед красенем з вбивчої сили харизмою ніхто не буде.

А пришпилювати його до себе й контролювати кожен крок не буду уже я. Мені то принизливо.

От і вся любов. Пішов і не озирнувся.

Що ж. Є і гарні новини. Світ нарешті вловив рівновагу й перестав мене лякати провалами в пам'яті. 

Тепер пам’ятаю  все в правильній послідовності й нікуди не провалююсь. Трохи нудно, зате стабільно.

Житиму далі без ілюзій про вічне кохання й усякі там обрані пари.  Не треба мені нікого. У мене от дитинка завелася , мені з нею добре. Ніяких токсикозів, якими мене всі лякали, до речі - крім отої дивної гидливості до всіх, хто підійде занадто близько.

- Може ми все ж повідомимо мамі про заручини, призначимо дату весілля? То ж серйозна підготовка потрібна. - нудно гнув свою лінію Сергій.

Я вже набрала в легені побільше повітря, щоб на одному диханні сказати щось таке, що покладе край цим померлим відносинам, але не дуже образить бойфренда. Він нудний мамчин син, занадто правильний і ні в чому не винуватий, крім того, що він - не Змій.

- Розумієш, милий, нам краще зараз розлучитися. Щоб потім не жалкувати все життя. Я передумала виходити за тебе заміж. Я тебе не варта, прости мене й відпусти. - от щось таке крутилося у мене  на кінчику язика.

Аж тут двері парадного хтось відчинив - дуже широкою й надто знайомою спиною. І переді мною постав мій давній коханий, на шиї  в якого висіла наша консьєржка, що цілувала його взасос, може й з язиком.

А він і не думав боронити свою честь і цноту від нахабних зазіхань, а тільки кліпав очима.

Я кашлянула, щоб не видати сміх і щоб  привернути до себе увагу цієї парочки.

Зрадник поволі обернувся, поставив консьєржку на сходи. Та знеможено прихилилася до стіни й залишилася стояти з заплющеними очима.

- Я можу все пояснити.

- Тут щось вимагає додаткових пояснень? Все ж очевидно.

- Ти ж не з тих кіношних істеричок. що не слухають нічого у критичній ситуації й через це усе потім іде на гірше?

Ого, він уже й  наше кіно встиг подивитися й запам’ятати  набір кліше. 

- Звісно не з них. Давай, пояснюй. Все.

- Пробач, я не можу все пояснити.

- Жарт зрозуміла. Дуже смішно. Я пішла, не смій за мною бігти.

-Стій, нащо тобі пояснення всього? Я й сам не знаю, що було до Великого Вибуху. Й що після було не дуже добре  пам’ятаю. І взагалі не все знаю.

- Тьху на тебе, придурок. А хто обіцяв пояснити все?

- Я не оратор, ти ж знаєш.

- І не мислитель, знаю. Так що там за пояснення? - мені навіть цікаво стало.

- Я спитав, де живе дуже красива дівчина, вірніше найкрасивіша. Вона спитала, як звати ту красуню. Я сказав - не знаю. А звідки мені знати, ти ж не казала, що тебе якось звуть всі, хто захоче.

- Ха.

- До речі ти приходиш, коли тебе звуть?

- Не завжди й не до всіх.

- Тоді навіщо тебе звати?

-Не з'їжджай з теми.

- Ну я й сказав - не знаю. Вона сказала, що якби й знала, не сказала, бо незнайомим, що навіть імені не знають, не можна називати адреси дівчат. Я сказав, щоб вона замовкла і не заважала, я й сам взнаю. Став читати список жильців у неї  в пам’яті. Там була якась Соколова Олена.

Я засміялася сподіваюсь, щиро.

А Змій розвів руками.

-Ну я і сказав, що до неї. Думаю, хай пустить, а я тебе по запаху знайду,  пробач,я пам’ятаю. що про запах не можна згадувати. Але ти ж хотіла знати все.

- Ну припустимо. А далі?

 - Далі вона - він рухом голови вказав на стареньку - сказала,  що так і знала, що до цієї шльондри. І додала, що зараз викличе охорону.  Бо тут пристойний дім в історичному центрі, а не кубло розпусти. Мені все одно треба було пройти до тебе. Я натиснув зовсім трохи, щоб скоріше було. Показав на список пожильців, нагадав що не можна стояти на шляху нашого  кохання.  Сказав, ти ж цього хочеш, не стримуйся.Вона перестала опиратися, але не сказала нічого про тебе, а накинулася на мене. Врятуй мене від цієї жінки. 

Я сповзла по двері ліфта. Це могло статися тільки зі мною. 

Сергій зразу ж виступив.

- Хто це і звідки він тебе знає?

- Ти ж сам чув - він мене не знає. - сміх мій пройшов стадію реготу, але все ще тіпав мною. 

То від полегшення. Він мене знову знайшов. Прийшов якось. Тепер все буде добре.

- А ти його звідки знаєш?

Тут Змій ступив крок уперед, простягнув мені руку. А в руці мій рюкзак.

- Забирай свої речі й своє серце. Бо через них і через тебе мурахи такого наробили, що я  ледве встиг. Уже асфальт під ногами плавився.

Сміятися різко розхотілося.

- Тобто коли я повертаю твоє серце, то так не можна. Принаймні при свідках. А коли ти моє - то норм. Серйозно? Ну давай, раз таке діло. 

Змій аж зіщулився, що було не так просто зробити такому дяді-шафі.