Загадки подвоюються, а Змій прасує джинси

ЗМІЙ

Напружувавс я ямарно.

Нападників не було ніскільки. Ми дійшли до самого її парадняка. Лампочку там не горіла - хтось розбив.

І зайда цим одразу ж скористалася. Міцно вхопила мене за шию й вп’ялася в губи.

Ясно. Вирішила ні з ким не ділитися моїми літрами крові.

 Розумію її. 

У мене гемоглобіну стільки, що з моєї крові можна відливати сталеву арматуру найвищої марки.

Але це ніяк не відповідає на питання про інших п’явок.

Нащось же вона тут сидить - далеко від бази  й доступних там специфічних  розваг, полює з горя на котів і щурів, коли людину не може до себе заманити. Он навіть магазинне м'ясо їсть.

Для чого такі жертви? Люди такі смачні, чи що?

Не треба мене маленького дурить. То явно агент на завданні. І навряд щоб її завданням було знімати під маркетами повнокровних людських самців або ловити по підвалах пацюків на з’їжу.

П’явка Зінаїда має гарний вигляд за стандартами позаминулого століття. Така гарна та пишна, ще й романтична, як гімназистка. І типу не вірить у вампірів. ха!

А що це означає? А означає це те, що вона тут уже років двісті  як мінімум на когось чатує.

Не просто на хумансів. За двісті років  вона їх, мабуть, так наїлася. що й дивитися не може. 

А на когось особливого.

Чи може на мене. Я їм гарно припалив хвоста на милій батьківщині.

Ті, що живі зосталися й були викинуті на мороз, молили дякували своїм богам за право прожити ще трошки й може залишити потомство.

Так що я у них точно ворог номер один , навіть якщо вони за цю тисячу років і трохи віддихалися від мого геноциду. 

І якщо Зінаїда-Маргарита  мене не розкрила, то я просто епізод у її меню. Бо звісно, коли кожен день двісті років підряд когось видивлятися, то уже не повіриш що це він нарешті стоїть перед тобою. Навіть, як тебе у нього носом ткнуть.

А як не розкрила, то виходить цікаво.

Не будуть  вони на одного мене двісті років чатувати цілим загоном.

Я б теж посадив одного спостерігача у кожному часовому відрізку, щоб він просигналив, як помітить когось схожого. І викликав основні сили.

Ні. Не сходиться. Звідки б вони знали, що я  покину милу батьківщину та ще й повернуся не просто в чужий світ, а й в інший час.

Гм. Значить не мене вони шукають. Тобто вона й її син з нареченою. Гарне прикриття. 

І я просто попався під руку напередодні сімейного свята. Хлопець я здоровий, на трьох п’явок може й вистачить.

Тож цілком можливо, що  мене  п’явка приберегла на завтра,  щоб її син з нареченою могли посмакувати делікатесом. 

А сьогодні вона просто хоче потішити своє людське тіло, щоб добро не пропадало. Тьху, гидота. 

Нарешті п'явка відвалилася, навіть не прокусивши мені нічого. 

Може стримувалась до завтрашнього бенкету, а може мене не так легко прокусити.

Але ж тепер треба взнати, кого ж вона тут двісті років виглядає? На кого ще ті зайди заповзялися, хто ж їм так дозолив? Ворог моїх ворогів - то практично мій найкращий друг.

- Драко, давай піднімемося до мене. - видає Зінаїда ну дуууже несподівану пропозицію -  Тут стояти незручно, ще сусіди побачать. Що вони про мене подумають, я порядна жінка, просто втратила від тебе голову.

Ще не втратила, але це не забариться, зайдо. От тільки вивідаю, на кого ти тут чатуєш.

- А де твої вікна? Хочу знати, на що дивитись, коли думатиму про тебе.

- Он бачиш балкон на третьому поверсі. Ах!

І точно Ах. Балкон сяяв,  освітлений з середини. Там хтось був!

- Якщо хочеш, я піднімуся з тобою? Раптом це грабіжники або наркомани. Або наркомани-грабіжники. А ти слабка жінка. - запропонував я в надії, що там є ще п’явки. І я їх порахую.

- Ти такий романтик. То певно син з відрядження повернувся раніше. Скучив за мамою . Ну й за нареченою теж.

Вона тицьнула пухким пальцем з червоним нарощеним нігтем в смарт і перевірила.

То справді її синуля. Порадував матінку, повернувся раніше. Ахха.

Розчарування п’явки Зінаїди було непідробно-щирим. Проклята харизма. Наплачуся я з нею, якщо так і не навчуся вимикати. Моя дівчина не потерпить такого - щоб до мене липло жіноцтво, повз яке я вимушений ходити. Тут же нема окремих поселень для хумансів, як раніше. І жінки тепер  на  кожному кроці.

Ще одна непередбачена проблема. 

Ну як вимикати? Що мені з собою робити, щоб вони на мене не вішались?

Закохана п’явка - то нонсенс. Так тільки в їх дурному кіні буває. І ще от зі мною. А далі що буде? Новий блокбастер про прекрасну вампіресу і владного дракона?

Тепер знаю, чого ми живемо у високих кам’яних баштах. То мудрість предків. Неприступна башта -  щоб можна було сховатися від тих ненормальних збочених невдоволених самиць.

На цій нещасній ноті я нарешті відкараскався від зайди, зобразивши романтичного придурка, що чекає внизу, поки його пишна дама пошле повітряний поцілунок з балкона.

Так хоч якась гарантія, що вона не вичислить, де я зараз живу, подумає що я очманів від тих феромонів і уже нікуди не дінуся.

А так поки що  обломінго. Нічого не взнав з того, що намічав. Та ще не вечір.

Що ж, як тут підвисло, натягнемо в іншому місці.

І виклав свій скромний лот на Віоліті.

Вони що, зовсім не сплять?

Одразу ж почалося зростання ставок,  а в закритому чатику з’явились різні цікаві пропозиції.

Нуну, нагнітайте хайп

А я на чілі. Стою під холодним душем, дивлюсть через пів міста на подвійний сигнал. Моя  пара спить, а дитинка у ній  грається  й сміється. 

Цікаво, то хлопчик чи дівчинка? Для хлопчика воно занадто  строптиве й забагато сміється без усякого приводу. Для дівчинки - якесь занадто зосереджене на стратегіях і тактиках.

Так і чекай, що зараз спитає,  як це  Змію, що плутає стратегії й стратагеми,  довірили бути воєнним вождем.

Та й звідки мені знати,  на що воно більше схоже  -  раніше такого не бачив, не було у мене пари,  щоб роздивитися, як діти себе поводять до народження.