На живця

Ще раз все обдумав, стоячи під душем, вода з якого відгонила хлоркою і ще багато чим з таблиці Менделєєва. 

І от до чого додумався.

Не треба мені влаштовуватися туди охоронцем. Бо чатувати на упиря треба весь час, причому так, щоб це не дивувало людей і не злякало зайду.

Якщо він за мною стежив або взнав, де я живу, то треба маскувати запах і зовнішність.

Свій запах  закрити, чужий десь узяти,  щоб збити ворога зі сліду.

Навпроти маркету зводять новий людяшник. Будівельники не хлюпики, може мені підійде щось з  того одягу - робочого, засмальцьованого.

І нормально виглядає в будь-яку пору, коли біля входу в маркет на лавці сидить стомлений роботяга і п’є пиво. Будують вони цілодобово, маркет теж цілодобовий.

От я гарно придумав. Підходжу до дядька в касці на потилиці.

- Слиш, мужик,  у тебе є змінний одяг?

Досить крупний хуманс повертає до мене голову, очі сердиті. Так, то було нетактовне питання.

- Тобі чого треба, що тобі до мого одягу? Не всім ходити в білих майках.

- Та чого ти зразу завівся, не злися. То я  забився на ящик водяри з дружбанами,  що тут за місяць в робочому шматті познайомлюся з гарною дівчиною й вона згодиться за мене вийти.

- Та ти гониш. Нащо гарним дівчатам такі, як ми.

- В тому й прикол. Зараз за мене всі хочуть вийти, бо квартира, робота грошовита  й машина нова. А життя таке - одного разу можна без усього залишитися, ще й дружина тебе кине, бо у тебе нічого не залишилося.

- Ну й правильно зробить. Здоровий мужик завжди знайде, де заробити. От хоч би на будові.

- От!. Сечеш фішку. Якщо гарна дівчина й не погидує таким хлопцем, що може руками заробити на сім’ю, то з такою можна й одружуватись. А як носом крутитиме, то хай іде собі далі. У мене як раз відпустка. Нікуди не поїду, бо тут серйозне діло.

- Он воно як. І що ти хочеш від мене?

- Твою робу,  уже вживану. Можна не дуже чисту, у мене є де випрати. Кажи, скільки хочеш за все - від каски до берців?

- Ну, для такого діла старого шмаття не жаль. Давай ящик пива і пішли у битовку. Знайдемо на тебе щось. Хоч ти здоровий, на тебе не все налізе.

Узяв ящик, як домовились, ніс обома руками, щоб ніхто не здогадався -  він для мене надто легкий.

Підібрали мені хлопці прикид, сів я на лавку, пиво в одну руку, хвіст від тараньки в другу .

Ще б харизму якось вимкнути. А то знаю я тих жінок. Тільки дай їм з нас нещасних людину зробити. 

Вирішив просити гривню на пиво, бо типу не вистачає догнатися. Від таких жінки ж повинні тікати з вереском хіба ні? То ж хамло, напівп’яне, без грошей. Ще й в брудній робі.

Ага, я теж так думав. 

Але помилявся. Деякі самі пропонували пива купити - здоров’я поправити, ще й дома культурно розпити.

І не такі щоб страшні або старі. І хазяйновиті - я ж бачу, що у них в торбах нормальна їжа, ніякого алкоголю чи цигарок. І думки у них  не розпусні. А як бачать - нічий хлопець  сидить, так  зразу у них і рефлекс - схопити й притягти в печеру. Типу най буде, може на щось згодиться.

От як після цього думати про мою дівчину? Чого вона мене ні разу не подумала в печеру затягти?

Що зі мною не так для неї?

Ну може я перший почав, їй і не треба було нічого робити, тільки згоджуватись.

А все одно якось образливо.

Проїхали.

Через кілька днів я уже був місцевою знаменитістю. До мене мало не ходили селфитись.

Хтось з хлопців  з тої будови видно комусь розказав, що багатий бовдур шукає велику, але чисту любов.

І хоч тікай.

Воно звісно добре - подвійна легенда. Зайда не насторожиться. Але тут на лавці скоро мені місця не залишиться.

А ворога нема й нема.

Я уже подумав, що він ото раз і приїжджав, вичислив мене й сховався.

Але ж з іншого боку - то не я, а упир. То мені м’ясо подавай чиє завгодно.

А їм аби свіжа кров, бажано людська. Потім і м'ясом не погидують, але спочатку кров.

І тільки в крайньому разі їстимуть те, що тут продають. Коли всіх бездомних собак, котів а може й голубів та ворон повипивають.

До речі під маркетом навіть мисочок для котів нема. А  зазвичай їх виставляють. Бо тут жінки працюють, вони котиків жаліють.

Просканував - і точно, нема тут поблизу ні собак,  ні котів. Навіть на будові жодного, а там собаки завжди бувають.

Ага! Я на вірному шляху.

Зголодніє мій упир і прийде.

І точно. Під вихідні сиджу, відбиваюся від чергової кандидатки на велику, але чистку любов, і тут вітерець доносить знайомий сморід. 

Зразу ж подумки наказую дівчинці забути про мене назавжди й бігти за морозивом у маркет, як і збиралася. Та звісно іде, головою крутить. Знає, що забула щось важливе, та не пам'ятає, що саме.

А той штин все ближче, солодко-тухлий. Аж не дихаю, надпиваю теплого пива з початої пляшки, не підіймаю очей, щоб не  сполохати.

І чую приємний жіночий голос, а на мене лягає тінь від жіночки середнього віку, про таких кажуть - вся в соку.

- Молодий чоловіче, можна вас попросити донести до машини мої покупки?

- Звісно можна. Давайте.

- Я ще нічого не купила, тільки збираюся. Ви нікуди не зникнете, дочекаєтесь?

- Дочекаюсь. Нікуди не спішу ще пів години.

Шах тобі й мат, Змію. Особливо мат. Триповерховий.

Ти що, не знав, що зайди не тільки хлопчики?

А, проїхали. Ніхто ж не бачив, як я облажався. Та й не облажався до речі. Тітонька, то й тітонька. Мені однаково. 

Головне, що знайшлася.

І раптом перелякався - а могла ж вона мене розсекретити. І зараз тікає через підсобку. Бо упир проти змія не вистоїть. Особливо вдень. Зараз як раз сонце в зеніті, у них сил найменше.

Не встиг як слід перелякатися, як вона випливла з дверей, у кожній сумці напхано, аж через верх лізе.

І м’яса там, як на мене, не дуже багато, а зверху його закидано всяким непотребом - мукою, зеленню, пляшками з водою  й усім таким,  чого упирі не їдять. І навіть дві пляшки чогось алкогольного з великим вмістом цукру.