Плани, дії й перешкоди

ЗМІЙ

За суто символічну плату вислухаю вашу думку й радо з нею згоджуся.

Отака моя тепер тактика.

Один раз облажався - на все життя навчений. Всіх слухаю, з усім згоджуюся і нікому не довіряю.

Ніяких невдоволених особистим життям інформаторів, особливо інформаторш. Моя мила сказала б - інформаторок. Вона знається на фемінітивах. Але я трохи ображений на неї за недовіру. Зовсім трохи. 

Я ж не знаю, як вимикати харизму. То у моїй природі - подобатися жінкам. Просто забув про це. Втратив контроль над ситуацією, ще й спровокував ту подругу видом монет.

То афродизіак у них зараз, у багатьох.

І в цілому то був корисний досвід,  ця подія мене наштовхнула на правильний шлях, але відштовхнула від мене мою кохану.

А, проїхали.

Моє серце рветься до пари. Але треба почекати, поки вона пересердиться. І не з’являтися перед нею безхатьком і аморальним типом.

Чекати на відстані важко, бо той лицар треться біля неї. І те, що вона з ним не спить і взагалі спілкується з ввічливості, нічого не міняє.

Тож і займаюся аутотренінгом, з перемінним успіхом.

Вмовляю себе просто не підходити близько і слідкувати за сигналом. Тепер хоч знаю, чого він роздвоївся.

Моя мила вирішила народити дитинку. Тепер мені ще скоріше треба тут освоїтись, бо пара з дитинкою повинна бути всім забезпечена й вдоволена. А не сердитися й не нервувати.

Тільки ж отой її бойфренд на білому коні! Просто прикопати б його в лісі. Та тут це не модно уже кілька десятиліть. Вона не зрозуміє.  Вона модна дівчина, це я встиг роздивитися. 

І хоч я наче вмираю кожної миті, коли вона не поруч, та все ж стримуюсь.

Адже насправді все набагато краще,ніж раніше. Моя пара  тут, нікуди не збирається тікати, у неї є житло, одяг і їжа.

А мені терміново потрібно подбати про пентхаус, точилу й острів.

Острів тут є. Але назва Труханів мені не подобається. Пентхауси теж є. Сканування показало, що ціни зараз не найвищі. А ще виявилося, що то таке - ота сітка, про яку вона говорила. І що я можу до неї підключатися. Сітка чи павутина й справді тут повсюди. Вона корисна, тільки тупа й там мотлоху забагато.

Павутина розуміє або слова, або цифри й числа.

З картинками у неї ще не дуже виходить.

Але я швидко наблатикався. Все ж здібний я хлопець, що не кажи. Кого попало моїй дівчині у пару не призначать.

Так от, спочатку шукав по слову монета. Потім звузив до старовинна монета, потім ще всякі уточнення про золото, і нарешті показав павутині картинку одної, найменшої.

Що ж, непогано - і розпізнала, й показала вартість.

Іноді приємно буває й помилитися. Мій скарб тут не такий вже малий.

Тепер треба знайти, де можна ті монети продати. Принизливо воєнному вождеві відчувати себе купцем. І шляхетного нічого немає в купецтві. А крім того, їх хто хоче, той і пограбує. Але тут вони в авторитеті, і наче не всі пограбовані.

Дізнався про страшне. Зараз у світі основні заняття - торгівля й перевезення. Всим іншим займається мізерна часина хумансів.

Цікаво, звідки всі беруть гроші,  щоб щось купити, коли половина торгує, а друга  перевозить те, чим торгують і тих, хто торгує? 

Кажу ж - дивний світ.

Знайшов нарешті у павутині якесь Віоліті, коли вже й втомився шукати де перевірити справжню вартість скарбу.

 Що вам сказати. На пентхаус у столиці - а це ж досі столиця, не повірите. Так і  стоїть собі на тому ж місці, де було те поселення, куди моя мила відправлялась пророчити.

Так от - на пентхаус тут треба б було 60 монет. Приблизно.

Але якщо думати не як воєнний вождь, а як купець, то не важко здогадатися про дві речі.

Перша - вони стільки коштують тому, що рідкісні. Бо саме по собі золото досить дешеве.

І одразу вивалити стільки монет - то обвалити ціну.

А по-друге, можна привернути непотрібну увагу до себе. Зловити мене вони не зловлять звісно. Бо у павутину я входжу зі своєї голови, а не з якогось пристрою. Але можуть щось запідозрити.

Почнуть шукати, піднімуть непотрібний шум. Гроші й тут полюбляють тишу, і де завгодно.

Тож треба мені не здіймати галасу, але привернути увагу тих, хто шарить у темі.

Теж шматок роботи, але не проблема. Це якраз мій фах. 

Вони тут довірливі, як божі кульбабки. Гарні часи породжують ідіотів.

Гріх цим не скористатися.

Треба просто запустити дезу про старовинний скарб , що заритий в одному дуже цікавому місці Змієвого валу.  Копачі набіжать, за ними спецслужби, щоб не проґавити національне надбання.

І звісно нічого не знайдуть, але будуть впевнені, що хтось їх випередив.

Тоді  потім, звісно трохи згодом ніхто не здивується, звідки взялась колекція. І обов’язково хтось захоче купити все чохом, бо тоді це буде ніби колекція всередині колекції, ще й ціну набавлятимуть, щоб ворогам не дісталося.

Ці колекціонери повністю відбиті на голову - купувати гроші за гроші, от же ж придумали! Та мені це вигідно. Бо тут нічого не можна купити просто на золоті монети.

Нащо стільки умовностей? Вони й самі не знають.

Але такі у них правила.

Так що запускаю маленьку чутку одному френду. Тільки щоб нікому нічого, хе-хе.

І понеслося.

А коли копачі там нариють нори, як ціле стадо кротів, треба комусь натякнути, що фініта,  ще позавчора знайдено величезний скарб. І таємно кимось кудись вивезено.

Далі - те ж саме довести до відома кого треба.  І  запустити до них безпековиків.

Нацькувати дві команди одна на одну. А далі за народною мудрістю - тепер це називають стратагемою - в боротьбі двох тигрів - підтримуй слабшого. Бажано дистанційно.

 Хто слабше - спецслужби чи ті, за ким вони полюють?

Звісно хто.

Отак і обросте мій скарб історією, яка чи була насправді, чи не була. Але й копачі, й правоохоронці впевнені, що все було насправді.