Якщо я наступлю на мурашник...

А я ж тоді знав тільки - щось почалося. Та не знав, що саме.

І багатів думкою, що почалося у мене щастя в особистому житі.

Насправді воно так і було спочатку, так і знайте. То було щастя.

Ліс, ранок, нікого, крім нас, я її веду за руку, бо тут навіть звіриних стежок нема. 

Я великий, сильний, зі мною не страшно.

Вона це зараз зрозуміє, що вона, дурна?

Пыд ногами проповзаэ сонна змія.

- Не бійся. Вона не отруйна. - авторитетно запевняю сонну красуню.

- А звідки ти знаєш, що той вуж — вона?

- Гм. Я мав на увазі, що змія не отруйна. А так це він, хлопчик, вуж.

- А, ну звісно, вужі не отруйні й корисні.

- Перший раз бачу жінку, що не боїться змій.

- Не змій, а вужів. Гадюки бувають небезпечні, як наступити або налякати. О, диви -білочка. Жаль, нема горішків.

- Ти справді хотіла б  віддати їй горішки, якби вони в тебе були?

- Звісно. У нашому парку повно білочок, їх усі годують. Вони люблять лісові горіхи, що не так?

- Лісових білок у штучному лісі годують лісовим горіхами? У вас божевільний світ, скажу я тобі. На білок треба полювати взимку, тоді хутро тепле й красиве. Горіхи їсти самим. Вони поживні й смачні. А білки самі повинні добувати горіхи. Так правильно. А так, як ти зараз згадала  - неправильно.

- Ти звісно старий, первородний і мудрий. Але не лізь до мого світу зі своїми дикунськими думками. У нас лісів мало залишилося, їжі повно, одягаються в хутро тільки провінційні недалекі гламурні киці.

- Не дуже зрозумів. Нащо годувати  білок, як не потрібне хутро?

- Щоб вони могли жити серед мегаполіса, де немає горіхів. Дикі ви тут. Старовинні, старожитні, село неасфальтоване. Я передумаю приймати твою пропозицію. Ти занадто древній з твоїм тисячолітнім досвідом. Мій досвід через тебе наче зовсім невидимий і незначний.

- Я не старий. Не старовинний. Не пожив ще зовсім. Мене рідко пробуджують. На якийсь сезон-два. Тут їх два - теплий і холодний і два проміжних. Як тільки виникають проблеми, мене викликають зі сну. Я виявляю причину негараздів, потім ліквідую силовим методом.

- Вибач, я ні разу не ейджистка. Та ти ж сам казав, що первордний чи ще якийсь. Чи то мені снилося.

- Ну й що, як первородний. Я може твій ровесник за роками, що справді прожив, а не спав. Або трохи старше.  А ти просто божевільна, як і твій світ, якщо від мене відмовляєшся. Ти уявлення не маєш, як тут виживати.Ти не сильна, не пристосована до життя в місцевих умовах.Ще й зарозуміла. А я, воєнний вождь, тобі милість пропоную.Тільки тому, що мені подобаються високі строптиві незайманки. Бо їх у мене не було з того часу, як ми покинули  батьківщину.

- Бррр. Та ти у нас аскет. Хоча спати тисячі років - то, мабуть, заманливо. Я постійно не висипаюсь. А тобі облом. Я займанка, чи як це правильно назвати.

- Як? Ти не вагітна.

- Ти звідки знаєш? Я хвилююся з цього приводу. Тут явно тестів немає. Мій хлопець затяг мене в дурну експедицію, там навіть  помитися до пуття  ніде. А презик раз порвався. Мені так страшно було.

- Хлопец? То чоловік чи  наречений? Нащо ви користувалися тим дивним дивайсом, як живете разом?

- Не жених, бойфренд. І ми не живемо разом, а зустрічаємось. Я взагалі в ньому розчарувалась. Як раз учора від нього пішла, от тільки недалеко дійшла. Або далеко...

- Божевільний світ. Я від твоїх спогадів сам збожеволію. Нащо жити з тим, кому не довіряєш і хто не може тобі створити умови для життя?

- Нащо мені довіряти або ні? Умови я сама собі творю.  А регулярний секс корисний для здоров’я, не знав?

- Не те щоб не знав. Просто це не для мене, я во…

- Задовбав, воєнний вождь велика цяця! В реалі ти не маєш волі й влади. Ти тут просто знаряддя і пожежогасник. Ніхто і звати ніяк.  Використали - поклали на зберігання до наступного разу. А поводишся, як... До речі, яка в тебе друга форма? Вовк? 

- Чому вовк?

- Ну ліс, перевертень, полюбляєш дівчат іншого виду,  наше фентезі…

- Стій, я сам подивлюся. Фу. Нежиттєздатна концепція. І насправді вовки зовсім не так живуть у зграї й вибирають пару. Там вовчиця вибирає. 

- Ти ба, який грамотний. Тільки читачкам не кажи. Вони аж пищать, коли читають про перевертнів і мітки.

- А ваше бойове фентезі все одно трохи схоже на нашу ситуацію. На  жаль. А може уже не трохи. Я тут розвідав.  Скидається на те, що скоро буде справжня війна між нами й місцевими. А потім місцевих з місцевими. І все.  

- Що все?

- Все, хуманси знищать одне одного, а у нас не буде їх жінок для продовження роду. Або доведеться їх, як білочок годувати. А це нераціонально, невигідно і неможливо - відродити вид, з якого треба від сили пів процента самок. Ваші бі…

- Стоп. Мені страшно. Ану кажи - у вас на батьківщині теж є білочки й вужі? - чого вона так перелякалася, цікавий я знати.

- Ні,  звідки? - зразу пригадав наші дитячі ігри у небі з ручними птахами - У нас красиві тварини - луска та пір’я, і майже всі літають.

- А такі ліси з такими деревами, з таким листям? З суницею, як у нас під ногами? З горіхами?

- Ні, чого ти кричиш? Я знову тебе не читаю. Майже.

- А тоді звідки воно взялося тут, у чужому для мене світі?

- Упс. Не лякайся. Твоя паніка на мене погано діє

- Та пропади ти разом зі своєю панікою.  У мене...

- Культурний шок у тебе. Від того, що все ніби своє, але зовсім інше. Це пройде, ти адаптуєшся. Я ж адаптувався.  До речі я бачу вихід для тебе. 

- Який ще вихід, не звизди. - ох вона й красива, коли злиться - Я за мільйон років до свого часу. Всі мої рідні й знайомі ще не народилися. А якщо раптом наступлю на мурашник або приб’ю комара, то зміню плин подій у часі. І вони навіть не народяться.

Тут вона спересердя копнула  якийсь пагорбок. І звідти дійсно полізли мурахи. Мою красуню аж пересмикнуло від жаху.

Я обережно прибив на ній одразу трьох жирних комарів. Подобається їм її кров. А мене вони не можуть дістати. Шкіра затверда для цих комах.