Виконаня місії, гаряча стадія

Поки  притягли мене ті люди, куди збиралися, вже й звечоріло.

Роззирнулася, наскількиможна було повернути голову.

А там мазанка під соломою без вікон. Каганці засвічені і смердять старим горілим салом.

Шикарно живуть - сала не жаль на ілюмінацію. Не голодують значить.

Якийсь чувак по багатому вдітий у все краще одразу. Всього по два на ньому. Шапки дві, й сорочки, й штани такі знаєте -  ніби шаровари,  під колінами підв’язані й унизу. Сорочка одна суцільна надіта внизу. Одна, як льоля в дитини, тільки підперезана.

Кругом горла й понизу рукавів і холош вишивка.  Нитки  темні й тьмяні. З фарбами тут напряг. Тому вишивка у два кольори всього, в тих, хто не вождь, бува, й зовсім без вишивки.

Музейна одіж. Я таку бачила  тільки у вітрині й з науковим поясненням трьома мовами. А тут усі так ходять. Суцільна ручна робота, як у великих модних домах. Кожен шов пальцями , кожен хрестик. Мабуть, таку сорочку треба пів року шити й гаптувати. Побилися б музейники, щоб собі таке захапати. А хрін вам, нитки не залишиться через років сто. А може й менше.

Той модний чувак, мабуть, вождь. Або жрець.

Ні, на жерцях вічно брязкальця понавішані. А у цього скромно, на шиї кручений обруч жовтий, на голові більший, начебто срібний.

Волосся довге, борода теж.

Красень-мущина в повному розквіті сил. Посміхається. А зуби майже всі на місці. Мабуть, вправний боєць, не дав свої вибити, а чужі навряд  пожалів. Не просто так він вождь. Щось та вміє, ще й ввічливий, не хапає зразу за всяке.  Мудро до речі. Дипломатично.

Вуса підкручує. Ну справжній казанова. О, підморгнув!

Та він до мене шари підкачує, ну це ж треба. Я й справді дівчина гарна. Мене вдягали теж у все краще одразу.  Три каравани перерили в пошуках підходящого одягу.

Але ж він мені й до вуха потилицею не дістає. Та любов на таке не зважає, певна річ. 

Не смійтеся. Може він мій далекий предок. Хіба можна згоджуватись на таке з прапрапрадідусем? Ви б згодилися?

Змій тут одразу порушив тишу в ефірі. 

- То вождь. У нього три жінки, але четверту теж візьме. Бо худоби багато, нікому хліви чистити. Не втрать нагоду. 

- От спасибі. Не треба мені такого щастя.

Уявляю себе за чисткою хлівів не дуже.  І навіть не дуже уявляю, які вони на вигляд ті хліви та від чого їх чистити. Але Змій не просто так зловтішається.

- Ти зразу кричи, я миттю тебе звідси витягну, якщо що. - турбується він. Сам налякав, сам і заспокоює. 

- Ніяких якщо що. Нам треба з першого разу правильно подати ідею. Я тут довго не витримаю. Ніякої вентиляції, уявляєш?

Зразу ніжно згадала вікна в Змієвому замку. От де провітрювання не припиняється ні на хвилинку.

Змій вдоволено загарчав, наче великий кіт. Радіє, що його житло краще, ніж ці халупка. От же ж перфекціоніст з синдромом відмінника. Та заспокойся, у тебе все краще.

Продовжую звітувати, щоб не так боятися.

- І вони, мабуть, на собі весь гардероб носять цілий рік. І онучі не міняють.

- Міняють на сало. Ги.

- Придурок. Ти цей анекдот у мене в голові  й прочитав. Тебе б сюди.

- А я що казав, це ти ще вошей…

- Заткайся!

От гад який. Що йому до тих вошей. 

До речі чому, як тільки про них щось погане кажуть, я злюся? Може вони справді мої пращури? Тоді тільки мені можна з них сміятися. А більше нікому.

Вони потім навчаться і лазні будувати, й митися в них кожного дня, і все інше. Коли переживуть те велике переселення народів чи половців, чи печенігів. У школі то все здавалося нудною маячнею. А тепер треба імпровізувати й давати великі допуски. 

Може ті динозаври, з яких змії пішли, теж були вошиві й без зубів до речі.

- Чого сичиш, не подобається?

- Не були вони  без зубів. Вони  без зубів не вижили б.

- Ну хто на шо вчився. Люди без зубів виживають, бо у них мозок є. А дехто...

Мене нарешті розплутали з тої сітки.

Я простягла пусті руки долонями вперед. Наче міжнародний жест миру. Інтуїтивно зрозумілий. Типу я безпечна і не таю зла за нечемне поводження.  

Посміхнулася повною зубною формулою. Ага, вождь теж вражений.  

Бідосі ви, нема у вас стоматологів. І картоплі ще нема. Від того цинга. Це я зі школи пам'ятаю.  Ну хоч не дурно туди сходила. Хоча я все більше по математиці й фізиці. А ота ботаніка історична - не моє.

Нічого, мої беззубі предки. Головне - мозок правильно розвивати, а не зуби. 

І тоді від вас народяться й стоматологи, і  ті, хто картоплю розведе. І все у нас буде добре. А потім і у мене. 

Тільки ти, дорогий вождь і прапрапра, зараз до мене прислухайся. Тобто придивися, бо я ж німа пророчиця.

Знаю, як нас усіх врятувати, яхонтовий, всю правду покажу, позолоти... А, це з іншої опери.

Витягла з пазухи мішечок з мілким піском. Стратегічно й технічно бездоганно. Він поки на пазуху дивився, я насипала на лавку жменю піску, розрівняла і намалювала змія  запряженого в плуг.

Вождь подивився, гигикнув задоволено. А Змій у голові голосно зашипів.

Потім швидко домалювала пальцем по рівному пісочку страшних зубастих половців на волохатих конях, що застигли перед відвалом змієвого плуга.

Вождь почухав потилицю і звів брови докупи. Схоже зацінив красу ідеї.

Так ми з ним малювали й стирали два дні.

Поки концепція не вималювалася остаточно. 

Потім він покликав ще вождів, ті добиралися не довго, їм показали мене, піщані малюнки й вони теж зацінили мій бізнес план.

Мені Змій все перекладав, щоб я не втратила нитку розмови. 

Але вожді не вірили, що за мене, хоч і з повною зубною формулою та пазухою, та хоч би й з умінням оживляти малюнки уявою, Змій на таке згодиться.

І що вони наберуть стільки вільних людей на закидування землею з рову випаленої глини для валів.

Але коли прибіг гонець і сказав, що село на кордоні всьо, бо  половці захопили, кого вирізали, кого в рабство погнали, село спалили, а наздогнати ніяк уже, то вожді знову задумалися.