Останні приготування до виконання місії, яку неможливо виконати

Ви б бачили той його драконячий замок, заплакали б з жалю. 

Замки хіба такі бувають?

Ззовні занедбаний, всередині - як в казармі або тюрмі. Нічого зайвого, ліжко не ліжко, кам'яна брила. на ній матрац з якоїсь цупкої тканини, набитий пір'ям, що де-не-де стирчить назовні. Не вистачає лейбла "мейд ін чайна", зроблено на..., як би це сказати культурно, бо він ще почує? О, знаю. Зроблено "на відчепись".

Що ж то за руки золоті-позолочені, що зробили для мого Змія це вінтажне диво? Недоперина чи перематрац - не вирішу ніяк. Ми що, на цьому спатимемо?

То явно не драками пороблено - магія тут і не ночувала.  То робили жіночі руки, старалися. Цікаво, наскільки близько мій змій був знайомий з тою, що ...

Ні, не цікаво. Що за домострой. Він вільний від зобов'язань харизматичний  військовий вождь.  Нічого мені не обіцяв, руки не розпускав. Я сама погодилася.

У нас із ним відносини без зобов'язань, не випадає влаштовувати сцени через те, що його колишня криворука не могла зробити цупкіший напірник. І тепер мене колотиме вночі це пір'я, ще й нагадуватиме, що до мене тут було й бувало.

Уявляю себе принцесою на горошині, але сердитися чомусь перехотілося. Захотілося сісти й заплакати.

Кидаю рюкзак на стіл, падаю на стілець, моцний, як меблі старшого ведмедя з казки про Машу. Це диво дизайнерського мистецтва явно не жінка робила. 

Воно наче з суцільного дубового масиву - і без жодного гвіздка. До чого б тут докопатись, бо дуже треба зігнати стрес? Не знаю - воно  навіть відполіроване й досить зручне. В цьому крісельці можна жити, якби дістати десь ортопедичну подушку. Або хоч  якусь подушку.

Тааак, роздивляємось пильніше, очі уже звикли то напівтемряви. Не може бути, щоб  мене тільки матрац дратував. Хоча що значить тільки - уві сні ми проводимо третину життя. І цю третину мене колотиме пір'я невідомого птаха, яке спочатку патрала.а потім насипала в той мішок, що грає роль перини, якась колишня. А може той птах за життя ще чимось хворів. 

Я зараз заражуся, захворію. Буду кашляти і помру всім назло.

Але здається більше ні до чого, крім того пр'яного монсстра, доколупатись.

Більше меблів нема. Шикарну обстановку драконових хором практично оглянуто. 

 В кутку ще стійка з якоюсь зброєю і металічний лицарський обладунок. Реконструктори б вдавилися слиною. А я не знаю, як воно називається.

Але метал такий - важелезний і магічний. Темно-синій вночі, не дає бліків, а вдень сяє, аж засліплює. І це єдине. що тут блищить, бо натирає Змій той обладунок, наче службу божу править. Мені заборонив навіть мріяти, що колись допустить до чистки обладунку. Все життя сподівалася, що колись довірять  ті жерстянки натирати, ахха!

А крім цього осяйного видива тут нічого нема ні красивого, ні веселого.

Я мінімалістка, але у мене на зйомній квартирі затишно й не віє безнадією з кожної щілини. Щілин тут вистачає, скажу я вам.  Як і протягів, і скрипів, ніби ми в фільмі-жахастику  про вампірів. Але ніякої містики - то просто будівля в аварійному стані, до якої хазяїну нема діла.

Тут самотність така густа, що її можна на шматки краяти й виносити на смітник відрами, щоб хоч раз вільно  вдихнути можна було.

Отаке у нього житло, якщо так можна сказати про цю стару занедбану башту без вікон і дверей.

А нащо ті двері - ніхто сюди з власної волі не ходить. Ні посидіти весело в гостях, ні пограбувати немає чого.

Тут просто місце для спання. 

В його печері зі скарбами затишніше.  А тут аж зимно від  безнадії.

Треба йому скоріше повертатися у свої глибокі небеса. Бо так жити не можна. Це не життя, а очікування невідворотного моменту вічного сну.

Ну що ж, я людина. А ми, люди, можемо жити де завгодно. Хоч би й у драконячому замку, ахха.

Закинула рюкзак під ту стійку з обладунком. Пожаліла, що неуважно збиралася і половину речей позабувала, мені б зараз і светр згодився, й протимоскітна сітка, та що тепер вдієш.

Тут і Страшний Дракон нагодився, приніс мені поїсти. Поки я колупала якісь підозрілі овочі й жорстке  м'ясо з невідомої тварини, дивився на мене, немов я роблю щось дуже естетичне й навіть, не побоюсь цього слова, еротичне. Не з тих я, що бояться еротики, ой не з тих.

- Тобі не подобається те покривало на ліжку? - ні з того , ні з сього питає Змій. От же ж, прочитав.

- Воно мене наскрізь проколе тими списами, що грають роль пір'я.

Мій Змій не кажучи поганого слова підіймається з-за столу, йле до ліжка, бере двома пальцями той пір'яний виріб і викидає у вікно.

Ну як у вікно - у ту дірку в стіні, якапропускає сюди трох світла.

- Що знову не так,? - із стражданням в голосі питає він.

- Ти наче понаїхал з Хацапетівки себе поводиш. Вони теж усе звикли з вікна викидати, а не відносити на смітник. Це некультурно й засмічує навколишнє середовище.

Він зітхає й вистрибує з вікна. А я звично жажаюся, але  зразу ж бачу величезне крило, що  спочатку затулило вікно  і  тепер плавно віддаляється.

І скоро силует дракона з матрацом в зубах зникає за стіною.

Скоро Змій повертається,але тепер у ньго в зубах кілька волохатих шкур і килим з дивним візерунком.

Здається якомусь половцю сьогодні не пощастило.

- Ти просто отак взяв і забрав оце все? 

- Я страждаю від того, що ти в менене віриш. Обміняв на той пір'яний матрац. Той кочівник ще й радий був. Я культурний і швидко вчуся. Кажи, чим у вас ще прикрашають житло заможні хуманси?

- Та вже  точно не килимами й не шкурами. - Змій ажє  зіщулився - Хоча люди різні. Може й такі є,що досі прикрашають. Взагалі прикраси - то питання стилю. Мені килим на ліжку подобається.Ти  зробив гарний чендж.