Дракони, їх звичаї й незвичаї

Драки - то їх жінки. А змії - чоловіки.

Всі дуже схожі, зразу видно, що родичі. Імена у них є, як не дивно. Мій Змій не представився і мене не питав про ім’я. Думала, тут  без них  обходяться. Але ніт. Просто їх імена можна вимовити тільки в другій формі. Там  один рик і шипіння.

І вони скоріш для ритуалу двобоїв та інших офіційних церемоній.

А так - у повсякденному житті  - їм не дуже треба. По голосу в голові добре розрізняють, хто і до кого звертається.

Я тут вільно думаю виключно коли мій Змій поруч. Він звісно старається, щоб це було частіше, але не завжди може.

А так я для встановлення контакту постійно транслюю  найсмішніше фентезі про драконів, яке тільки пам'ятаю.Не повірите - їм подобається слухати про себе всі ці чудернацькі історії.

Тепер вони перестали з мене чудуватися, а перший день табуном ходили. 

Думали, Змій їм фокуси показує з видресованим звірятком.

Потім Жрець, Маг і мій  Змій зачинилися в ратуші й про щось радилися. І мій план, здається,  отримав схвалення.

Тоді я непомітно й плавно перейшла до показу виключно дракам фентезі про чоловічі гареми й дуже чітко, зосереджено  і голосно думала, що драк тут загнобили, за людей не вважають. 

Вони  буквально наступного дня по  одній почали до мене підходити й обережно  випитувати. Я тільки натякала і показувала картинки. Бо ще не час. Прогресорство не можна провадити без підготовки й не в слушний момент.

Але про гареми ідея їм зайшла. Ще б зайшла про військовий вишкіл.

Тоді  зміїв жаба задушить, що жінки більш натреновані,  й вони теж підтягнуться.

Несподівано виявилося, що ті вихлясті драки й самі в курсі про те, що тільки мій Змій їм може допомогти, та тільки він їх розуміє. А всі інші змії - козли. Це ж треба, які спостережливі.

А ще пізніше майже кожна драка підійшла до мене і попередила, що змій неперспективний, краще за нього не триматися, тут інших повно. Чисто по дружбі й жіночій солідарності, як подруга подрузі, ага. 

Ніби я не бачу, як вони до нього липнуть.

А він наївний, як дитя, навіть не здогадується. Може практики у нього мало було, а може він просто з тих часів, коли в усіх біли ті пари. 

Якось спитала, чи у них практикують подружні зради - так на мене подивився, ніби не розуміє, про що я. А я про те, що бачу кожен день. Він не хоче того ні бачити, ні розуміти.

Та як подумати, то він не розуміє це може один із них усіх. І це не знаю, сумно чи смішно,  але зворушливо.

Правда ж - він реальний динозавр. Це так старомодно, що майже гостромодно.  Змій дуже милий, аж жаль, що його не можна буде забрати з собою. І треба буде залишити такий взірець чоловічих чеснот тим хтивим вихлястим дракам. Вони й не оцінять, що за скарб їм дістанеться.

Життя бентежне.

Добре, що маг не відмовив і навіть дав надію, що портал зможе мене доставити додому. Навіть у ту саму мить, коли звідти щезла.

Але не прямо зараз, а у якийсь  магічний зірково-місячний трин,  коли всі потрібні для обряду зорі правильно стануть.І це має статися десь протягом пів року.

О-о, а часу у мене не так багато на все про все.

Довелося залишити драк самих фантазувати про гареми й війни, а самій перемкнути увагу на місцевих жінок. Дуже зручно - наша башта далеко від інших споруд, вільного часу багато, надії на те. що всебуде добре - мало.

Не повірите, серед людських жінок нікого особливо агітувати не прийшлося. 

Вони мені, як новенькій бранці, самі майже слово в слово все так і сказали. ввели в курс справи  - треба щось робить, так далі жити не можна. 

Вони помітили й без мене, що їх тримають за рабинь  зажерливі хтиві поганці, а дітей забирають назавжди. Скарбниці тут тріщать від майна, от якби зміїв перебити, майно поділити...

І ці обрані діви дуже сумують за своїми дітьми. Не розуміють, куди вони діваються потім. Підозрюють щось страшне про їх нещасну долю.

Тут прогресорство навести буде простіше. Грунт уже практично готовий.

А з вождями місцевих поки рано говорити. А готуватися уже треба. А потім треба буде акуратно попасти в полон, і уже там не осоромити наш театральний гурток і свого вчителя малювання.

Знаєте,  нехай людсткі жінки за нишими стандартами малі на зріст, некрасиві, перелякані й зуби у них не всі, але вони мені рідні. Я їх розумію без слів і вони мене.

Чому без слів?

Я ж тут в образі німої пророчиця, за легендою мене Змій відбив у каравані скіфів і приніс сюди для того, щоб я їм тут пророкувала майбутнє й приносила усілякі гаразди й щастя.

Прорікаю з допомогою мокрої глини й сухого піску. Тобто ліплю фігурки й малюю на піску картинки, закочую очі під лоб і трясуся. Дякую за науку дитсадковим заняттям з ліплення й шкільному театру.  

А щоб краще доходило -  пальцями показую на малюнки й на оточуючих. Бачили б ви, як вони слухаюь і лякаються. І не підкопаєшся. Я ж не просто вірю, що зараз буде переселення народів і селище зметуть, якщо вчасно  все не відгородити валами. Я це знаю точно.

І знаєте - у них же свій справжній маг є, і він у моїпророцтва  повірив. В паніку не впав, але дуже переймається дідок. 

 А я мало що пам’ятаю з того, що віщав Сергій про скіфів, печенігів. половців. готів, македонців  і переселення народів. Але все одно точність у мене, мабуть, не набагато гірша, ніж у  мага.  

Уже маг і ритуали для перевірки провів. І його вирок запам’ятали всі - “покайтесь, бо гряде”.

Що гряде - в деталях знати неважливо. Головне щоб каялись і боялись. Інше самі  придумають. І половців, і повстання хумансів, і кінець світу через  недостатнє прагнення повернутися додому.

А от коли в селище з полюваня повернулися чоловіки, для мене почалося справжнє пекло. Я ж уже до них трохи звикла. Сприймала як людей, тільки з іншими культурними традиціями. А вони не люди. Зовсім. І не звірі, бо звірі з їжею не граються й від нудьги не полюють.