Щоб хтось розв'язав твою проблему, треба її зробити  його проблемою

- Не перебивай. Ти бачиш перешкоди. А треба шукати шляхи. Ти хочеш жити чи щезнути?

- Не знаю, прикинь. Щезнути простіше, а підняти місцевих на цю роботу  — то проблема. Та й ваших, знаєш, не впевнена, що можна.

- Тут ти права. Але то тактика. Стратегія — побудувати там, де нема річок, ті вали. Щоб вершники їхали, шукали прохід і їздили по колу, поки не набридне.

Ну нарешті! Подивилася так пильно і з повагою, аж  зникло все, крім її зелених очисьок.  А що вона собі думала — я просто так вождь, бо більше ніхто не хоче?

- До речі, у нас досвід є. Тобто у мене, ці нові тільки у родовій пам'яті тримають. А я сам бачив.  Наш портал так огороджений, щоб хто попало не лазив і зненацька не відкрив. Там зараз хуманси хочуть зробити місце для ритуалів якихось своїх.

-Ну от. Уже є точка, від якої можна торгуватися. - красуня вмить перехоплює ініціативу. 

- Торгуватися з хумансами? Ти б ще з білками торгувалася. Вони тупі.

- Сам тупий.- і зразу захоплює мою територію.

То я тут повчаю, а не вона. Я краще знаю за усяких з пружними цицьками й зеленими очима.

- Вам треб вижити до того, як наважитеся повертати собі свій рідний світ. Їм треба вижити, щоб їх не гнобили кочівники, не порізали худобу, не витоптали посіви, не повбивали чоловіків, не забрали жінок.

- Ну так.

- І вам, і їм треба жінки. Це у вас спільний інтерес. І це аргумент і для твоїх,  і для місцевих. Далі сам розвинеш, великий воєнний вождь?

- Уїла, строптива. Я не політик, я воєнний. Мені покажи ворогів, я тобі все порахую. А союзників набирати — то діло інших вождів. Забезпечення — то магів справа. Жива вода, безконечний вогонь, все таке.

- Ти сам віриш, що вони таке зроблять? Та вони пошлють тебе спати, випечуть вогнем неслухняні поселення, потім переберуться туди, де ще немає кочівників, а потім ви вимрете. Тебе й збудити нікому буде.  

Ні, це не можна далі терпіти. Мало того, що вона красива й розливає навколо себе бажання ріками. Так вона ще й розумна, як верховний маг і верховний жрець разом узяті. Пропав я. Не захоче вона мене вибрати. 

І ми всі пропали, вона правильно нашу тактику розуміє.

- Ну насправді — нащо нашим пацифістам хумансів охороняти з їх жінками, нащо ця стіна, нащо боронити когось, коли можна переміститися і далі небо коптити? Вони все одно не хочуть здобувати наш світ, виганяти ворогів. Ті сильні, багато наших загине. А тут гарно і безпечно. Вимремо, так не одразу ж. Сама сказала, нас у вас немає. І магії немає.

Ну чого вона знову біситься, я ж погодився, щоб її не дратувати? Зовсім не чує мене, коли злиться?

- Тобто ти уже вирішив, що ви вимерли, а не повернули собі свою землю?

- Спершу так і подумав. А тепер прикинув  і не знаю. - а спритно я викрутився.

- А що  вас може насправді повернути, як ніхто вже не пам’ятає про неї й всіх тут все влаштовує?

- Ну або згадка, або щоб перестало влаштовувати.

- Молодець. Згадка — то ти у слушний момент покажеш усім свої, але схочуть вони згадувати лише після того, як їм тут стане погано.

- Гм. А погано їм стане, коли хуманси на нас остаточно розізляться і головне — зможуть це ясно показати? Як колись вороги показали.

- І тоді тобі залишиться тільки тренувати наляканих для того, щоб перейти порталом і вигнати ворогів зі своєї землі. - підвела підсумок ця всезнайка.

- І ще  магам напружитись і портал спочатку відчинити, а потім зачинити. А місцевим стояти біля входу й бити ворогів, якщо ті прорвуться. Не тому, що вони за нас, а тому, що вороги для них ще небезпечніші, ніж кочівники й миразом узяті.

- А для цього їм треба описати усі жахи й наслідки.

- А як описати, коли нема спільної мови? Як налякати? От і всі плани здулися. А що не так?

Чого вона аж світиться задоволенням? Я зараз контроль втрачу і перетворюся. Не можу її читати, коли вона така.

- У мене є деякі здогадки. І план намітився. Поки що туманно. - ще й дражниться.

План у неї.  У мене теж план намітився щодо мого особистого життя. Гарний план до речі.

- Бачу, що туманно, бо нічого не бачу. А від себе додам — перше, що треба зробити — то захистити портал таким валом, зробити місця сили для магів, прохід для хумансів, а ми й зверху можемо. 

- Я щось бачила таке — подивись чи схоже?  

От же ж завела. Я і так дивлюсь. Одяг зовсім безсоромний, верх грудей видно, під тонкою шкірою синюваті жилки.  Пульс б’ється на шиї. Про що вона питає? А, ну так. То ми потрапили сюди через цей портал. Ти диви, досі як новенький.

- Схоже,  щось подібне тут уже є, але ще не так добре укріплене і не такі високі стіни. Ті пацифісти зовсім не приділяють уваги нічому важливому. Не знаю, чи з них можна буде зробити воїнів коли-небудь. І як тренуватись. Не на хумансах насправді?

- А ми зараз що робимо?

- Що?

- Ми тренуємось на місцевих, ховаємося від них, ти ж сам сказав.

- То  ніяке не тренування. Ми тікаємо, бо вони зараз дуже злі на щось. Як спіймають, можуть і вбити. Мене, не тебе. Тебе віддадуть вождю, ти красива. А строптивість з тебе виб’ють, ту усі сумирні й працьовиті.

- А вождь красивий?.

- Давай ще гальмуй довше, скоро сама побачиш того красеня. Мене бачила? 

- Угу.

- Так він зовсім не схожий.

- Не лякай мене так. Слухай план. У фентезі я такого не бачила, але я й фентезі мало  читала. Зате 

 мені додому треба. У ванну з пінкою. І вина наллю в кондей. А тут ці мурахи під ногами, як тільки роздавлю якусь критичну масу  - все. Нікуди буде вертатися  й нікому.

Налякала. Як це нікому? Може тих мурах поперед неї винищити, щоб під ногами не шастали?

- Тихо мені. Зараз я тебе понесу, так швидше буде й мурах не давитимеш. Нам не довго залишилося. Вийдемо з лісу, одразу нам ніякі мисливці нічого не вдіють.

- Ти дивний. Зовсім план не хочеш послухати, тобі не цікаво?