Часнина 2 Сліпий ліс

Частина  2. Сліпий ліс.

- Мисливський табір влаштуємо біля лісу там і заночуймо. І на майбутнє, ніколи не розбивай табір під самим краєм лісу, вночі дерева тебе можуть прибити як звіра, що потрапив у пастку.

Сказав Тарас, і далі без слів упевненим кроком зайшов в ліс, залишаючи на Лесика облаштування табору.

І почав Лесик влаштовувати табір. Як міг він його створював, крякотів, стогнав, але духом не падав. Трохи побродивши, назбирав досить хмизу для великого вогнища, як йому здавалося. Ось зайнявся розпалювати вогнище. Димок пішов не відразу, але опанувавши іскру з кресала, справи пішли куди краще.

І ось момент тріумфу, вогнище все ж розгорілося і полум'я горіло так люто так високо, простягаючи свої язики в небо  як би намагаючись дотягнеться до хмар і спалити їх, щоб тільки попіл з них обсипав голови людям. Але бракує сили, вогонь все більше і більше своїм безмовним танцем просив все більше жерти та жерти.

З палиць, тонких гілок і моху, зробив накриття під яким знаходилася їх з Тарасом лежанки, зроблені з сухої трави і листя. Такого ложа буде більш ніж достатньо, щоб переночувати ніч та з самого ранку вийти на полювання.

Тарас тим часом повернувся з двома підстріленими совами. Сів мовчки і нічого не кажучи почав розбирати пернатих, патрати і висмикувати пір'я.

Лесик в цей час сидів і дивився на Тараса, страшись і слово сказати. Насправді він дуже чекав похвали від Тараса, або доброго слова. Хотів і сам завести розмову, але, може на полюванні що сталося і від того, він не в дусі.

Але все таки першим почав говорити Тарас, і його слова проскрипіли мов відчинилась хвіртка з іржавими петлями яких більше століття ніхто не змащував.

- Я так бачу ми ночувати підемо в село? Запитав, не відриваючись від справи Тарас.

- Чому це? Не зрозумівши Тараса запитав Лесик. І в середині у нього все похололо.

- Укриття побудував як належить, сам же мені показував, як ставити його, вогнище горить що ще треба? Що не так?

Також, не відриваючись від оброблення, тушок сказав Тарас.

- До місце де ми відпочиватимемо ніяких наголошень не маю. Там ти зробив до ладу, а ось твоє вогнище.

- А що з ним не так? Здивувався Лесик.

- Та багаття те що ти розпалив, не те щоб в тебе не вийшов, я б сказав навіть навпаки, було б зараз свято Купала, або може щось подібне до нього, де треба, щоб вогонь усі побачили, до тебе ніяких претензій я б не мав. Але, по-перше, від такої заграви яке ти тут розвів, звір давно вже пішов глибше в ліс, але зараз це вже не так важливо. По-друге, розбійники якби десь неподалік проходили вже знають де ми знаходимося і скільки нас. І, в-третє, і найголовніше, це запаси хмизу яких ти майже не залишив! Усе закинув у багаття.

- Так я наносив ось скільки, що не так з моїми запасами? Знову не з розумінням запитав Лесик, але вже не з таким завзяттям і вже мало бажаючи відстоювати свою правоту. Тарас був правий, і краще промовчати.

- А цих гілок, що ти притягнув, нам на скільки хвате, а? Не знаєш. Твій вогонь згорить яскраво, але швидко, тонкий хмиз швидко віддає своє тепло і перетворюються на золу. Навіть смерть від рук розбійників не так страшна, як той сором в якому будеш жити сам до себе. Що біля самого лісу не запасся хмизу на ніч та провів їх у холоді. Та нас не те, що предки засміють, з нами навіть біси не стануть водиться.

Так он бери сокиру.

Тарас, вказуючи пальцем що не лежить не далеко від Лесика стару не бойову сокиру.

- Йди в ліс, тільки не далеко, знайди невелике сухе деревце і зрубай його, може нам і на ніч вистачить, а якщо не вистачить, то серед ночі підеш шукати чим нам топити вогнище. Ти мене зрозумів?!

- Та зрозумів - зрозумів. Я все, нарубаю і принесу. А як же розбійники, що побачили нас?

- Які розбійники? Поморщив ніс Тарас і озирнувся в усі боки.

- Ну, ти ж говорив.

- А! Ті розбійники що як метелики на твій вогняний стовп злетяться, не переживай вони до нас через день прийдуть, коли нас тут вже не буде. Вони чекатимуть, поки ми чогось назбираємо. Їм, нас зараз голих та босих, грабувати не цікаво. Але це доки, все ж де ми зараз знаходимося, упевнений вони вже знають. Так що завтра думатимемо, що робити, але найвірніше підемо назад у Пентківку.

- І ще Лесик, не забуть в лісу попросити дозволу зрубати дерево. Прийшов, вклонився, попросив все як я тебе вчив. Тільки бережи тебе світлі боги зрубати живе дерево, те що ще росте, рубай тільки сухостій. Так, розумію, що ти хочеш запитати, навіщо запитувати дозволи у лісу за мертве дерево. Так от слухай відповідь на своє німе питання. Хоч сухостій дерево вже мертве, але все рівно належить не тобі, а лісу і дозволу ти повинен попросити.

Лесик ліниво підібрав сокиру і побрів у бік лісу.

- Ти це, глибоко в ліс не заходь, а то ще якась кікімора чи мара, покаже тобі ну цю, ти зрозумів, велику любов, а ти і не зможеш встояти перед спокусою. А то дивися вагітній випадково стане, та якщо ще й діти в тебе підуть. Тоді і зовсім ліс пропаде, згине. Нікому за ним  буде приглянути, якщо уся мара і лісовики в тебе нерозумного підуть, не добре тоді вийде, ну зовсім не по-доброму.

Вже сміючись, кричав в навздогін Тарас, і сам від своїх же жартів реготав.

- Та вже покаже, вона. Навіщо я взагалі з ним пішов, он рже, надомною як паяний мудила, а я-то іншого хотів, здружиться ну і трохи похвали для себе, більше нічого і не треба мені. Завтра зранку зберуся і додому піду. Я не ледар і не ухиляюсь від роботи або завдань непростих. Але і витирати об себе ноги, я теж не дам. Я б йому відповів, але він не з тих, що буде стримуватись. І у виховних цілях, навіть не знаю, що він може придумати щоб мене провчити.

Бурмочучи собі під ніс, і будуючи плани на наступний день, почав Лесик заходити у ліс.

Сліпий ліс на вигляд був звичайним лісом зі своїми деревами, кущами і травами, і живність тут була, і гади всякі, і нечисть водилася, ну як належало всякому  шанованому лісу.