Глава 17

Дівчину вивели, а хлопець ледве зміг узяти себе до рук, аби негайно не віддати всі гроші за хоча б ще одну годину щастя.

Після слідчого ізолятору Андрій одразу повернувся додому. Був пізній вечір і йому необхідно було зрозуміти, що робити далі.

По-перше, треба купити нову машину, щось недороге та звичне, аби не виділялось. Потім він повинен знайти нахабу і відверто з ним поспілкуватись. Те що Златин чоловік замазані в цій справі по самі вуха в Андрія не викликає жодного сумніву. І йому не зрозуміло, чому в поліції до нього немає жодних питань.

Звісно, слідчий також замазан, але подібне свавілля, то вже перебір, навіть для давно минулих часів. Явна й не прикрита корупція. Міський чиновник винаймає фірму дружини для освоєння бюджетних коштів виділених містом й майже всі їх краде. Вісім будинків відремонтованих місцевими мешканцями, то декілька мільйонів, а не сотні. І ні в кого до нього немає питань? Хоча б формальний допит, очна ставка. Чи там настільки серйозні гравці, що в них усе схоплено? Сума, то не маленька, проте й не космічна, не мільярди.

Але годі ворожити на кофейній гущі, йому, лише потрібно знайти нахабу, а далі той усе сам розповість. Хоча чого його шукати він же працює в мерії. Тому зараз треба лягати спати, завтра важкий день.

Прокинувшись вранці й ще раз усе обміркувавши, Андрій вирішив внести деякі корективи у свій план. По перше із купівлею автівки поспішати не варто, краще скористатися каршерінгом, тим паче паспорт на інше ім’я і під загримовану зовнішність у нього є. Була така опція в пана Всеволода для солдата удачі. Так що для міграційної служби Андрій Грушенко не залишав країни.

Винайнявши на підроблені документи повнопривідний універсал, хлопець заїхав у декілька місць, аби заздалегідь купити все необхідне і приблизно о третій під’їхав до мерії, запаркувавшись так, аби добре бачити центральний вхід.

Робочий день для тамтешніх працівників закінчувався о п’ятій годині, але хлопець вирішив приїхати набагато раніше. Керівництво воно таке, йому правила вигадані для кріпаків не цікаві.

Усього через годину Андрій похвалив себе за передбачуваність. Нахаба вийшов із тенет мерії та направився до службової стоянки.

Ти ба, ще й нова автівка, цікаво, на які гроші? Подумки звернувся до нахаби хлопець. Проте він обов’язково завдасть йому ці питання особисто, можливо, навіть сьогодні.

Златин чоловік виїхав із парковки й Андрій пристроївся йому у хвіст, але через одну машину. А потім так і продовжив їхати за ним далі, слідкуючи, аби між ними завжди хтось був.

Одного разу хлопець його ледве не загубив, коли водій попереду з характерною буквою «У» загальмував на світлофорі секунд за п’ять до того, як загорівся червоний, проте пощастило, нахаба нікуди не звернув із центральної вулиці й Андрій його невдовзі наздогнав. Спочатку хлопець хотів лише відслідкувати, де той живе, а вже потім чекати на слушну нагоду, щоб поговорити, але нахаба йому сам полегшив задачу, виїхавши за місто.

Андрій здогадався, куди той їде, адже через декілька кілометрів знаходився з’їзд на дорогу, що вела до нещодавно збудованого котеджного містечка. Нахаба не підвів, саме там і звернув, а хлопець пришвидшився, розуміючи, що зараз час не на його стороні.

Обігнавши чорний мерседес Андрій різко загальмував підставляючись і нахаба був змушений вивернути руля та з’їхати на обочину. Розлючений, немов скажений пітбуль, нахаба підскочив до водійських дверей Андрієвої автівки ухопив їх за ручку і смикнув на себе. Двері не відчинилися. Тоді він опустив голову і брижачи слиною, почав у них стукати та кричати. Тоноване вікно опустилося й  у лице нахабі ударив аерозоль перцевого балончика.

Не перестаючи лаятись чоловік зробив крок назад і почав терти руками очі, але майже одразу впав, нокаутований Андрієвим ударом зліва.

Закинувши нахабу до багажника Андрій нашвидкоруч зв’язав йому кінцівки пластиковими хомутами й заклеїв рот скотчем. Потім підійшов до мерседеса, пробив одразу два колеса, забрав ключі й заблокував машину. Нехай усе виглядає так, немов власник вирішив чекати на евакуатор у себе вдома.

Повернувшись на основну дорогу Андрій продовжив їхати по ній прямо. Кілометрів через десять почався ліс, хлопець звернув на майже непроторенну засніжену дорогу й поїхав по ній.

А добре, що Валерійович привчив планувати все до найменших деталей, із вдячністю подумав хлопець, без повного приводу він точно тут би загруз.

Почало темніти й це було дуже добре, адже випадкові свідки Андрієві непотрібні. Заїхавши якнайдалі в ліс, хлопець зупинився. Вийшов із машини й відчинив багажник. Нахаба вже прийшов до тями та впізнавши хлопця, почав мичати й вивертатись, немов той хробак на гарячому піску.

Андрій заплющив очі й відкинув людяність, тепер він знову був на війні, а перед ним ворог, дуже лютий і небезпечний, адже внутрішній. Хоча, крадіжка грошей, то справа поліції й він міг би його пробачити, якби той не посягнув на Злату.

Андрій дістав здоровенний ніж і нахаба побачивши в його лезі своє відображення, різко здувся і затих, не сміючи відвести від холодної сталі погляд.

Хлопець притиснув лезо до його шиї.

— Ну що перевертню? Прийшов час спокутувати гріхи. Зараз я тобі розріжу пута на ногах і ми з тобою прогуляємось. При цих словах погляд нахаби із заправленого став злий.