Глава 12

Андрій зайшов на телефоні до додатка радіостанція й обрав необхідну частоту.

— Усім привіт, це Андрій чорний Пассат. Розумію, що про таке в нас не прийнято просити, але це майже питання життя та смерті. Якщо будуть замовлення за адресою мікрорайон Лісовий будинок 15, будь ласка, не спішіть приймати, залиште мені. Дякую всім за розуміння.

— А ти взагалі, хто такий, щоб я від замовлення відмовлявся? Іди до біса з такими проханнями, — почувся у відповідь хамуватий голос.

— Закрий пельку свою Таран. Я знаю цього хлопця він перший приїхав, коли в мене п’яні бики чуть усі гроші не віджали. А ти де був?

— І мені він допоміг, я колесо пробив, а замість запаски в мене бак для газу, мороз тоді ще був, ніч, так він теж мене виручив, хоч і матюкав довго.

— І мені, і мені, — один за одним в ефірі почали лунати голоси.

— Почули ми тебе Пассат, не переймайся, цей дім тепер твій.

— Дякую, хлопці, — відповів Андрій.

Тепер набрати номер одного свого знайомого.

— Олеже привіт, справа є обміняймося авто.

— Нащо, — почувся на іншому кінці плямкаючий голос.

— Смачного, — побажав Андрій, — я тобі потім розповів, то дуже довга історія і може, нічого не вийде, не хочу наврочити.

— Дивно ти ж ніколи не був забобонний.

— Старію.

— А ти мені Ауді чи Фольца даси?

— Фольца.

— Тоді добре, я якраз на море збирався із сім’єю, зможу всі речі вмістити. Повернусь днів за десять раніше не чекай. Ну так що по руках?

— Коли можна під’їхати?

— Та хоч зараз.

Додому хлопець повертався на Акценті. Хюндай робить непогані машини, але до Андрієвого пасату їм далеко, тай універсал набагато практичніший, проте Злата знає його автівку, а що як відмовиться сідати.

Хоча для того, аби вона знову почала користуватися таксі, треба зробити ще одну досить складну, але необхідну річ. Віднайти Златину машину, відчинити капот і прибрати звідти декілька зайвих деталей. Сигналізація, то звичайно проблема, але в Арама є один цікавий пристрій.

Звісно, це віддає криміналом, але дівчина не залишила вибору. Андрієві конче необхідно, аби вона його вислухала. Не ловити ж її на вулиці й не прив’язувати до себе, аби не втекла. Тільки треба Арама попередити, щоб наплів, щось про довгий ремонт. Він, звісно, на таке спочатку не погодиться і почне бідкатись про репутацію та родичів, але й Андрій може фарбувати автівки в іншому місці.

Тепер залишилось найпростіше, дізнатись де на ніч Злата залишає свою Жужу. У дворі її немає, але поряд є декілька стоянок, зараз він по ним пройдеться і якщо не знайде її, то повернеться ввечері й знову все перевірить.

Златина Жужа знайшлася на найближчій стоянці за домом. Запаркована вона була під навісом, котрий знаходився навпроти сторожки охорони. Неприємно, але як пам’ятав Андрій, найсолодші години сну настають саме перед світанком. Навряд чи охорона тут дуже пильна, скоріш за все в сторожці буде сидіти пенсіонер. Камери є, це також погано, але передивлятись їх стануть, тільки якщо трапиться крадіжка. Тому попередній план дещо змінюється, ніякі деталі він забирати не стане, лише вправить розум декільком датчикам, аби машина не завелась і все.

Перш ніж повернутись до сервісу за Арамовою чудо-відмичкою, хлопець ненадовго заїхав додому. Треба було хоч щось перехопити, він з учора нічого не їв окрім пачки сухариків, невідомо коли й чому, залишеної ним у шухляді боксу. А ще він толком вночі не спав, тай виморився дуже, провівши останні два дні в роз’їздах та метушні.

Розбудив Андрія телефонний дзвінок. Він і не пам’ятає як опинився на дивані, здається, заварив кави й залишив її на декілька хвилин настоятись, а потім… Да яка різниця, хлопець підняв слухавку.

— Привіт чорний Пассат, вибач ім’я не запам’ятав, тому так тебе й підписав. Чому на зв’язок по радіостанції не виходиш?

— Який зв’язок? Сонно промовив Андрій.

— Зрозумів важкий вечір. По радіостанції. Ти ж прохав, щоб закази на Лісового не приймали. От він і висить, погодились чекати ще декілька хвилин, а потім Назар прийме. Та й сам знаєш, радіостанцією користуються не всі, новачки та ті, кому підзаробити на пиво, про неї не знають, можуть і прийняти замовлення, тому вирішив тобі зателефонувати. А ти он спиш. Так що, Назар тисне прийняти?

— Ні, — відповів Андрій, кладучи слухавку й одразу активуючи додаток. Де ж воно? А ось, із Шебенового 8 до Лісового 15. Добре, що не так вже й далеко. Встигне швидко доїхати. От тільки й часу на розмову буде обмаль. Хоча скільки шансів на те, що то Злата, дім то великий, багато квартир та й люди живуть не бідні, а тому можуть собі дозволити відпочинок у ресторанному комплексі за містом. Там тобі на додачу лазня, чани, декілька басейнів, парк і навіть свій невеличкий зоопарк. Ціни космос, але воно того варто.

Під’їхавши до входу Андрій почав чекати на клієнтів. Хоч би то була Злата, нехай йому сьогодні пощастить.

Нарешті, двері ресторану відчинилися і на двір вийшла тендітна дівчина.