Глава 10

Андрій блимнув фарами, привертаючи увагу дівчини. Проте погляд Вероніки не довго був прикутий до гіперкару, майже одразу дівчина полізла до сумочки, витягнула звідти телефон і почала тицяти щось на екрані.

Залунала мелодія й Андрій підняв слухавку.

— Та-а-а-к, — протяжно промовив хлопець.

— Взагалі-то я вважала, що запізнюватись є прерогативою дівчат, — пролунав у відповідь ображений голос, але майже одразу дівчина знітилась і поспішно випалила, — ти не подумай, якщо раптом у тебе змінились плани я не в претензії, але міг би мені зателефонувати й попередити, щоб марно не гаяла час. Уже десять хвилин тут чекаю на тебе. Ще і якийсь багатій виблискує фарами, сподіваюсь то він не мені.

— Тобі, — безапеляційно промовив хлопець.

— Поганий жарт, — нервово промовила дівчина. — Ненавиджу цих товстосумів, для них звичайні люди, то мотлох…

Андрій не став дослуховувати до кінця  думки Вероніки стосовно багатіїв, натиснув кнопку відчинення дверей, дочекався доки вони плавно піднімуться вверх і вийшов із машини.

Піймавши на собі здивований погляд дівчини він посміхнувся і на додачу помахав рукою.

— То ти з тих олігархів, що перевдягнувшись у дешевий одяг полюбляють гуляти серед звичайних людей і спостерігають за їх життям, немов то сафарі? — зупинившись у метрі від хлопця підозріло запитала дівчина.

— Якби ж, — посміхнувся Андрій. — Це клієнтова автівка, яку він дозволив узяти на декілька днів у знак великої вдячності за виконану роботу, але кататись на ній без симпатичної дівчини, то як їсти пельмені з майонезом без кетчупу.

Хвилинку Вероніка пронизливо дивилась на хлопця, а потім, її наче підмінили. Дівчина підстрибнула й повисла на шиї Андрія, радісно вереща й піджимаючи коліна. Поцілувала його в губи, шию, а потім потягнулася до вуха. Хлопець спочатку хотів відсахнутися, але Вероніка, благаючи, промовила:

— Підіграй мені, вони ж усі зараз дивляться на нас.

Андрій підхопив дівчину за талію, покружляв у повітрі й на останок щей відповів на пристрасний поцілунок, опускаючи Вероніку біля пасажирського сидіння. Дочекавшись доки дівчина сяде, він зачинив за нею дверцята, посміхнувся тому, як жіночка з від’їжджаючого мерседесу розвернула голову майже на 180 градусів і тепер уже із заздрістю продовжує дивитись на них і нарешті сам сім до автівки. Натиснув на педаль й машина рвонула з місця під захоплені погляди натовпу.

Вони летіли обганяючи в потоці одну машину за одною і при цьому Андрій не так уже й перевищував швидкість, виграючи за рахунок блискавичного прискорення.

— Може ну її, ту кав’ярню, — емоційно прокричала Вероніка, коли Андрій, не скидаючи швидкості, увійшов у крутий закрут на дорозі.

— Що теж подобається швидкість?

— Якщо на такій машині, то так, а коли ти сидиш у звичайній автівці розрахованій на те щоби по буднях їздити на роботу й у вихідні на дачу разом із мотлохом, а твій друг намагається справити враження та шашкує, немов дурний, хочеться лише одного — щоб усе це якнайскоріше закінчилось.

У відповідь хлопець додав швидкості й Вероніка весело заверещала. На одному зі світлофорів Андрієвій блискавці кинув виклик старенький Форд Мустанг, рокотом двигуна, запрошуючи на швидкісну дуель. Проте він її програв одразу, як тільки но загорівся зелений. Галасу то від того двигуна було багато, а от швидкість Мустанг набирав не скоріше, ніж Андрієва AUDI та й водій виявився телепнем, хоча, можливо, вся справа в гіперкарі, для якого, що AUDI ТТ, що Мустанг, то є лише аматори в забігу проти професійних кенійських бігунів.

Поступово із центру вони перебралися до околиці, де можна було вже не перейматись на рахунок пішоходів. На додачу хлопець увімкнув магнітолу, з якої почала лунати молодіжна вайбова музика, в якій співалося про гроші, тачки, красивих дівчат і навіть кохання.

Рука Вероніки все частіше почала чіпляти Андрія, торкаючись його наче мимоволі, проте хлопець ніяк не реагував на це, повністю зосередившись на дорозі. Тоді, під час одного з прискорень, дівчина удала, що дуже боїться і стиснула хлопцеві плече, але ніжно і зовсім не боляче, а потім так і продовжила їхати, тримаючись за нього, навіть коли хлопець суттєво скинув швидкість.

Відпустивши плече, Вероніка провела рукою по щоці Андрія, ледве торкаючись її кінчиками пальців і пішла у вирішальний наступ.

Спочатку хлопець відчув на шиї жаркий подих, а вслід за ним приємний лоскіт дівочих губ. От тільки Андрій відсахнувся, наче його током вдарило.

— Ти якийсь дивний, тоді був такий пристрасний, а тепер жахаєшся? Життя воно коротке й може обірватися любої миті. От, наприклад, зараз відмовлять гальма й наступний поворот обірве наші життя. Так навіщо себе позбавляти радощів? Чи я не вродлива? Чи боїшся, що хочу захомутати й повісити ярмо на шию у вигляді Ліки?

Так я тобі вже це казала, ти мені нічого не винен. Тай не така вже я погана мати, аби моя кроха росла в сім’ї де буде відчувати себе зайвою.

Мені з тобою дуже легко, так, наче я зі своїм старим другом, ну тим, — дівчина потупила очі, — з ким ви іноді буваєте більше ніж друзями.

Андрій подивися на Вероніку. А що його взагалі в ній не влаштовує? Вродлива, весела, з нею є про що поговорити. І не таке стерво, як Злата.