Глава 9

Впоравшись із вирієм емоцій Андрій пройшов до середини й одразу побачив на поличці ключі виготовлені у вигляді фар. Відчинивши двері гіперкару, котрі плавно подались у гору, хлопець сів до машини й відчув себе, немов у кабіні літака. Штурвал замість руля з безліччю кнопок-регуляторів, монітор  панелі приладів, монітор бортового комп'ютера, кнопки на центральній консолі, причому все було зроблено так, щоб навіть дотик до них приносив задоволення.

Андрій поглянув на пасажирське сидіння, а ось і документи, технічний паспорт і копії одразу декількох страховок, напевно, тут і від угону і від побиття. Можливо тому її все ж довірили Араму, оскільки вона застрахована від усього? Хоча цінність цієї машини у її штучності, а це ні якими грошима не компенсуєш.

Трішки потягнувши час, насолоджуючись передчуттям, хлопець, нарешті, завів машину й одразу відчув, як її люта природа прокинулась.

— Необхідно бути обережним, — нагадав собі Андрій, — від 0 до 100 менше ніж за три секунди це не жарти.

Виїхавши з території сервісу, хлопець неспішно проїхав декілька побитих життям вулиць, доки нарешті не натрапив на щойно відремонтовану ділянку з майже ідеальним покриттям. Перевів машину із режиму спорт до режиму F-5, вивільняючи всі доступні кінські сили й натиснув гашетку газу. Машина із шаленою швидкістю рвонула вперед. Андрій аж голосно закричав від емоцій, що захлеснули його, така енергетика була в неї. Пригальмувавши до 80, хлопець увійшов до повороту, машина не дивлячись на швидкість відмінно тримала дорогу.

— Це просто витвір мистецтва! — знову прокричав він, коли почав різко набирати швидкість.

Якби ж у мене на неї були гроші, із заздрістю подумав Андрій. А ще на Злату, адже справжній чоловік, вартий лише найкращого і Злата, то є скарб, який необхідно здобути. Цей світ безжальний, «в савані вранці прокидається антилопа й починає бігти, разом із нею прокидається і гепард, якому теж треба бігти і цей їх забіг не на життя, а на смерть». Так чому він вирішив, що серед людей усе повинно бути якось по-іншому. Якщо він хоче, аби дівчина стала його, за неї треба боротись, а не тішити себе відмазками невдах, що жаліються, буцімто не в грошах щастя». Звісно, воно не в них, але без грошей його не здобути.

Машина виїхала на один із центральних проспектів і позаду одразу залунала сирена, а в дзеркалах почали виблискувати проблискові маячки. Хлопець посміхнувся — доженіть, якщо зможете.

Педаль газу на повну і відлуння сирен починає стихати. Один поворот, другий і навкруги знову тиша, лише рокіт мотора блискавичного Hennessey, за штурвалом якого, Андрій відчував себе абсолютно невразливим.

Раптом майже відусіль завили сирени. Здається, йому влаштували засідку. На Андрія летіло одразу дві машини. Стільки ж виринуло з бокових вулиць і знаходилося зараз на хвості.

Не скидаючи швидкості хлопець нирнув до провулка й почав плутати сліди, кружляючи між домами.

Що думали його так легко взяти? Не вгадали, столичні подвір’я краще за таксистів не знає ніхто.

Виїхавши знову на центральну вулицю, але вже за декілька кварталів від місця, де йому влаштували засідку, хлопець вирішив, що час повертатись назад. Столичні дороги почали заповнюватися першими ранніми пташками, що поспішали на роботу і його пустощі могли стати небезпечними для них.

Заїхавши до майстерні Андрій одразу загнав машину до свого боксу, зачинив зсередини двері, вимкнув телефон і увімкнув гучно музику, аби раптовий гуркіт у двері не відволік його від творіння.

Узявши аерограф хлопець почав змінювати авто. Ця машина була, немов би втіленням дикої первісної енергії й хлопець чудово розумів, що необхідно, аби до кінця розкрити її образ, зробити його завершеним.

Закипіла робота й Андрій почав тонкими лініями наносити відтінки фарб, що ледве помітно різнились один від одного, але по завершенню вони сформували контрастний малюнок, де монолітний стовбур яскравої блискавки виривався із-під капота й розпадався на десяток окремих пучків, котрі своєю чергою, ділились на сотні нових, щупальцями охоплюючи усю машину.

Закінчивши, Андрій задоволено подивився на свою роботу. Блискавка здавалась наче живою і це саме її енергія живила двигун автівки, а не якийсь там бензин. До неї було навіть лячно доторкатись, а що як перетворить на попіл.

Треба перекурити. Хлопець вийшов на вулицю і запалив цигарку. У небі знову світив місяць. Це ж скільки він часу провів у середині, увесь ранок, день, вечір і пів ночі, підсумував хлопець, дивлячись на годинника. Зараз уже третя. Треба зачиняти двері боксу і їхати відсипатись. Якби не той нестерпний сморід після фарбування, з яким не справляється навіть витяжка, Андрій розвалився б на дивані прямо в боксі, а так додому.

Проспав щонайменше до обіду, але все одно прокинувся з очманілою головою, наслідки від фарби давали про себе знати. Декілька порцій кави допомогли частково прийти в себе. Сьогодні йому вкрай необхідно побачитися зі Златою.

Хлопець узяв телефона й набрав дівчину. Нічого не змінилось, він усе ще був у неї заблокований. Тоді Андрій набрав інший номер.

— Алло, Валерійовичу, привіт.

— І тобі привіт, ледацюго, ніяк передумав і бажаєш повернутись?

— Ні, я по іншому питанню. Пам’ятаєш ти казав у тебе є один знайомий, котрий по номеру здатний відслідкувати людину?