Глава 4

— А щоб тобі пощастило так, як царю Ара із Шамірою. І нащо я тільки піддався на твої вмовляння і дозволив тут працювати. Тепер усі будуть казати, що Араму не можна довірити навіть заміну коліс, адже не встигнеш обернутись, як твоя машина стане посміховиськом. Невже я тебе чимось образив, за що ти так зі мною? — вкотре за ранок бідкався Арам.

— Знаєш, брате Андрію, сам їй цю автівку і віддаси. Проте щось мені підказує, що тебе можна поздоровляти із купівлею нового авто.

А ось, напевно, і Злата під'їхала, усе я пішов працювати. І не забудь узяти гроші за мою працю, тримай чек там усе розписано.

Чекаючи на дівчину біля воріт свого боксу, Андрій мимоволі почав милуватись її неспішною граційною ходою. Ці стрункі ніжки прикриті вишуканим платтям, тендітні пальчики, що проглядають у легких босоніжках, виразне декольте та розкішне волосся, котре переливалось і виблискувало на сонці. А завершувало чарівний образ коштовне намисто, що прикрашало її лебедину шию. Злата сьогодні надзвичайно вродлива та ефектна, її хоч зараз на обкладинку журналу "Дівчина року".

— Ви що краски надихались? Агов, маляру, я з вами розмовляю! Мені наразі потрібно моє авто, я дуже поспішаю. Сподіваюсь усе готово? — ледве не у вухо кричала Андрієві Злата.

— Так, звісно, — схаменувся хлопець, лютуючи на себе за миттєву слабкість, але як тут встояти, коли краса, навіть Трою загубила. А ще цей карколомний аромат жасмину.

— Зараз її вижену, — промовив він, пірнаючи в непроглядно темряву, завдяки котрій, Злата поки не могла бачити, як саме змінилась її автівка.

Це був найулюбленіший момент Андрія — спостерігати за щирістю емоцій клієнтів, очі котрих починали виблискувати дитячою радістю від того, як преобразилось їхнє авто.

Але сьогодні щось у ньому наче зламалось, Андрію було лячно та ніяково, адже він усе зробив по своєму й нехай на його професійний погляд образ автівки як не найкраще доповнює Злату. Та він не знає, на яку реакцію чекати від цієї дівчини. А що як не сподобається? Невже таке можливо і всі старання були марними?

Машина вже майже виїхала із воріт боксу, а на обличчі Злати ані натяку на радість чи захоплення від нового Я її автівки.

— Такою вона тобі більше пасує, — промовив хлопець, віддаючи ключі дівчині.

Проте Злата нічого не відповіла, сіла до машини й різко рушила з місця, так що аж паленою резиною потягнуло.

Тепер йому зрозуміло, чому майже нова автівка опинилася в Арамовому сервісі.

— Сподіваюсь вона нікого не зіб'є, — звернувся сам до себе Андрій. Хлопець хоч і любив поганяти, але знав, де і в який час це можна робити.

До обіду Андрій провозився з машиною мажорчика вимучивши, нарешті, такий образ вовка, за який йому буде не соромно перед собою.

Покінчивши з цим, хлопець ледве стояв на ногах і це не дивно, адже на додачу, він усю ніч займався Златиною Жужею. Усе, час їхати додому, подумки промовив Андрій.

Але тільки-но хлопець перевдягнувшись вийшов на вулицю його одразу перестрів Арам.

— Брате Андрію я так розумію все обійшлось, не хотів тебе відволікати, тому вирішив зачекати, але сьогодні вже треба платити по рахунках. Вода, світло, майстрам зарплатню, аби вони купили щось своїм сім’ям. Вона ж розрахувалась із нами?

— Розрахувалась? — Андрій здивовано повторив це питання.

— Так брате, гроші за роботу й деталі. Там досить кругленька сума вийшла, ти ж бачив як вона ганяє, помимо тієї деталі ми ще стільки замінили. Усім колективом працювали, немов механіки на піт-стопі формули 1, колись у дитинстві я мріяв бути частиною їх команди, ну так що?

— Розумієш Араме, — хлопець завів руку назад і почав терти долонею шию. — Тут така справа, я в неї забув узяти ці гроші.

— Як жеж так, брате Андрію?! — почав голосити Арам. Невже ти мене голого по світу хочеш пустити? Та, що я, мені й кусню черствого хліба буде досить. Але Тиграну з хлопцями треба годувати свої сім’ї. Ти знаєш скільки коштує дитяче харчування?

— Араме, годі ломати комедію, — відрізав Андрій, у середині якого, почав закипати гнів. — В тебе відбою нема від клієнтів, знайдеш чим сьогодні розрахуватись, а поки. Залишився її номер? Спробую владнати.

— Звісно, брате, залишився, зараз сходжу пошукаю його в робочому телефоні. Ти тільки не ображайся на мене. Гроші вони ж така річ, не полюбляють лежати без діла. Їх треба постійно кудись вкладати, ось Хачатуряни наприклад.

— Тримай, — Андрій хутко метнувся до боксу та виніс завдаток, який залишив мажорчик, — віддаси хлопцям, тільки не починай про своїх родичів.

— Але тут не все.

— Не хвилюйся я поверну тобі гроші до понеділка. І не забудь про номер.

— Авжеж брате Андрію, — йдучи промовив той.

Коли хлопець сів до машини, збираючись, нарешті, їхати додому на месенджер прийшло сповіщення від Арама. Скопіювавши номер Андрій натиснув зелену кнопку виклику й одразу перевів палець на червону, ніяковіючи.

Йому одразу пригадалось, у що була вдягнена Злата, а також слова дівчини про зустріч.

Звісно, пройшло чимало годин, але все ж таки його дзвінок, зараз, може стати не на часі. Краще він зателефонує їй пізніше, наприклад, коли буде вдома, тим паче вони живуть поряд і так буде, навіть, зручніше забрати кошти.

Повернувшись, вирішив спочатку щось перехопити, а вже потім дзвонити. Але тільки-но Андрій вмостився на диван, поставивши перед собою на стіл чашку ароматної кави та тарілку сендвічів, як його зморив сон.

Прокинувся від в’їдливого телефонного дзвінка. Діставши слухавку подивився на екран, номер не знайомий, напевно, Злата побачила пропущений і вирішила перетелефонувати.

— Алло.

— Добрий вечір, — на іншому кінці пролунав сором’язливий голос. — Вибачте, що турбую, ще й так пізно, але ви казали, що в разі потреби я можу вам зателефонувати.

— Звісно можеш, як твоє коліно?

— Дякую, завдяки вам значно краще, але все ще болить.

— Вероніка, ми ж із тобою були на ти, — посміхнувся Андрій.