Глава 8

Я тримала папір у своїх руках,читаючи знову й знову що в ньому написано. Я не пам'ятаю коли ходила до лікаря ,як цей папірець взагалі опинився тут. Проте мені зрозуміло одне - щось в моєму житті дійсно було лише грою мого мозку. Поганою грою. Я подзвонила своїй племінниці,сказавши,щоб вона переказала батькам,аби вони приїхали,є розмова. Сівши за стіл мені чомусь стало не по собі,хоча я завжди жила з таким почуттям,ніби я живу не тим життям,ніби більшість з того,що я маю - насправді лише ілюзія. Невже все,все,чого я досягла це було не насправді. Мені треба до лікаря,інакше я зроблю собі гірше тим,що почну себе накручувати цими думками про відсутність дійсності  у житті.

Згодом приїхали всі. Ми сіли за стіл,вони були дуже схвильовані,бо до цього я не виходила з ними на контакт. Вони дістали пиріг та каву,поставили чайник.

Згодом я  дістала папірець з кишені та поклала перед ними,мій брат почав одразу читати все,що там написано,стаючи все більш похмурим,коли як Мія - його дружина,дивилась на мене з такими сумними очима,ніби і без всього цього все розуміла. Лише Лія сиділа дивлячись кудись у вікно,далеко звідси. Ніби вона все розуміла,все-все. Як важко мені завжди жилося,та як страшно стало мені зараз. Мені! 25-ти річній дівчині. Не їй,якій всього лише 14. Її життя тільки починається. Хоча ,я починаю зараз думати як людина,що скоро помре,а це не так.

Артур дочитавши тяжко випустив повітря з легенів,посидів трохи подумавши та подивився на мене. В нас ніби склався пазл. У всіх одночасно. Хоча чи було це добре,я не знаю.  Я не знала про таку хворобу,проте завжди відчувала себе якось дивно..