Глава 7

Кожного разу коли я бачила свою тітку мені чомусь ставало моторошно та дуже тривожно за неї. За короткий проміжок часу вона з активної та життєрадісної жінки перетворилась на похмуру тітку,що більше навіть була схожа на бабусю. 

В неї часто були зміни в настрої та поведінці,проте саме так не було ніколи. Ліберті часто витягувала мене з депресії,коли мені навіть не хотілося жити. Вона завжди казала: Якщо ти будеш завжди думати лише про погане,то погане і буде завжди з тобою. Я ніколи не розуміла цього її «вислову»,бо якщо я буду думати по хороше,моє життя не стане таким за мить,але з поганим це працює? Хоча,як на мене,люди дійсно самі придумують собі проблеми,бо вони звикли жити у болі,не намагаючись це змінювати. Я завжди помічала біля різних людей ,що вони мають різні аури. Хтось випромінював сонце,а хтось важкі тучі з грозою. І останні завжди жалілися на це,хоча самі в цьому винні.

Ми чекали поки наша люба тітка вийде з нами на зв'язок. Сталося це доволі неочікувано ,особливо коли я почула про те ,що вона кличе батьків та мене до себе,тому ми почалися збиратися.

Приготувавши пиріг на вечерю,ми вирішили взяти його зараз ,а також захопили маленьку коробку кави,яку вона дуже полюбляла,проте якої ніколи не було у наявності через її смак,що ніби втілює в себе усі солодкі та гіркі нотки,які у поєднанні смакують просто неймовірно. Насправді ми купили її давно,ще з минулого дня народження,пам'ятаю той день як сьогодні.

Ми прийшли до неї біля першої години ночі, аби привітати. Вона не очікувала,що ми прийдемо саме вночі,тому спокійно працювала собі,увімкнувши музику та чекаючи, коли нагріється вода на каву. Ми подзвонили їй у домофон,ледве згадавши номер квартири,хоча приходили до неї доволі часто. Згодом пролунав її здивований голос: хто там? Я сказала,що забула щось у неї в минулий раз,а це потрібно мені терміново,тому вона одразу відкрила двері,та ми зайшли. У нас з собою були подарунки: пиріг,кульки,коробка з кавою та дещо ще, не уявляю як ми це все довезли цілим. Підійшовши до квартири батьки стали по боках,бо двері в їхньому тамбурі були напівпрозорими. Коли вона їх відкрила ми на весь під'їзд привітали її з днем народження. Вона стояла дуже здивована,проте щаслива. Хто б не був щасливий,коли твої найрідніші люди пам'ятають про тебе,та готові з іншої частини міста приїхати до тебе так пізно,аби сказати з днем народження. Згодом коли ми дійшли до пирога,вона запропонувала нам випити кави,і дійсно,вона виправдовувала свою постійну відсутність у наявності. Я помітила ,що собі вона налила звичайну воду,коли як ми допомагали вже по другій чашці того напою. Я сказала їй заплющити очі,взяла подарунки та поклала їй на коліна. Вона відчула ,що це щось доволі важке,тому притримала їх руками. Відкривши очі,вона побачила мене,яка майже не дихала,та картину,яку я намалювала. Там були зображені усі ми - вона, батько,мати та я. Я дуже хвилювалась,бо малювала її декілька тижнів,через те,що тільки вчилася,тому не знала усіх технік в малюванні, поєднанні кольорів та іншого. Проте вона почала її розглядати під різними кутами,в той час як її очі буквально наповнювала радість. Я впевнена,що їй сподобалось,сказала я собі. Вона поклала картину,розгорнула коробку та побачила там каву,яку так полюбила за останні декілька років як я потім з'ясувала,та з її ока покотилась сльоза. Вона поклала все поруч та обійняла мене,батька та мати по черзі,а потім усіх разом. Ми багато говорили,багато сміялись,багато розмірковували про майбутнє. Я й уявити не могла,що вона так скоро стане іншою…