Глава 6

Сьогодні була субота,Ліберті завжди любила вставати рано вранці,але на годиннику вже 12-та,а вона навіть не думає вилазити з ліжка. Біля дверей завжди стояла пляшка води,яку вона бере з собою на пробіжку,але,схоже, сьогодні вона не знадобиться. З її кухні, де як завжди було відкрито вікно можна було почути тихий шепіт моря,який ніби кличе її до себе. Подув легкий вітерець,який зіштовхнув папірець,що лежав на столі. Впавши під дією вітру він приземлився біля виходу, ніби звертаючи на себе увагу. На білому як сніг папері було те,що буквально розділило життя молодої дівчини на до та після. Параноїдальна шизофренія. Це означає лише одне - жити як раніше вже не вийде. Хоча чи дійсно вона жила?

Згодом, біля 14-тої години вона все ж вирішила зробити хоча б щось,аби не лежати овочем увесь день. Вставши з ліжка Ліберті пішла до кухні,де на підлозі лежав той злощасний доказ того,що більша частина її життя була лише галюцинацією. Або все дійсно було правдою? Вона дуже хотіла вірити у це,бо інакше…Хоча,чи варто налаштовуватися на погане? Можливо,цей діагноз просто помилка,лікарі переплутали, їй здалося..все,аби це не виявилося правдою. 

Дивлячись на нього чомусь у голові виникає стільки питань. Чому саме я? Чи навіть це є частиною галюцинації? Невже моє життя насправді було грою мого мозку, який створював ці картинки. Я стільки працювала,аби мати все це - гарний будинок біля моря, улюблена робота, гурток,у якому я знайшла багато однодумців, це життя,про яке я мріяла з самого дитинства. Чи усе,що я маю,є лише у мене в голові? Усе, усе,що мене оточує? Картина,яку мені подарувала моя племінниця на моє день народження,невже цього не було? Ваза,у якій стояло три троянди,що я купила вчора,чи може декілька днів тому,чи тижні? Я блукала поглядом, шукаючи те,що підкаже мені,чи все це дійсно існує,чи це знову вигадка мого мозку?

Здається,пройшло лише хвилин п'ять ,а насправді минули години,години моїх блукань у пошуках відповідей на питання, які їх і не мають. Я маю все та не маю нічого водночас. Я у розпачі та я дуже щаслива,яка я взагалі,яка я насправді,а не та,яку показує мій мозок?

Моя голова скоро лусне від думок,які я постійно прокручую,а ще гірше те, що насправді я можу бути лише одна. Можливо,я не маю батьків,сестри та племінниці,усього,чого так прагну мати й досі,якщо це виявиться правдою,проте я маю надію. Я завжди буду сподіватися,що щоб не було - я є сама у себе,і це найголовніше. Що я - єдине,що не є вигадкою мого мозку. Чи навіть і мене немає….?