Глава 1

Сьогоднішнє сонечко,ніби віддавало усе своє тепло,бо погода була дуже жарка. На вулиці все було ніби вкрите різними кольорами фарби - від неба до землі. Хмаринок майже не було, і небо виглядало як полотно,на якому зараз буде малювати свій черговий портрет відомий художник. Листя потроху вбирає в себе зелений, чергуючи з різними ніжними кольорами,подекуди вже вкритими квітками,які з часом стануть якоюсь ягідкою. Біля тих дерев рівно скошена трава, та підстрижені кущі - кожне перше число місяця,з настанням тепла ми усім двором виходимо,та прибираємо. Я завжди вважала це найкращою традицією. Бо в людей не буде бажання смітити,бо вони самі зрозуміють,як це важко - прибирати,коли тобі у голову світить сонце, і не одну годину. Хоча,є люди,яким на це байдуже,бо вони не приєднується до наших робіт. У сусідньому під'їзді, чи третьому чи четвертому живе дуже дивна стара бабуся. Вона ніколи не вітається, ні з ким не говорить, за усі мої роки,які я тут живу ,вона ні слова не сказала. Завжди ходить у чорній сукні,що наче з атласу, у червоний туфельках на маленькому підборі та у червоно-чорній шляпці, де сзаду є маленький білий бантик. І виходить вона завжди о 6:30, кожного ранку,у будь-яку погоду. Мені здається,що якщо буде кінець світу,вона як завжди піде невідомо куди. Така ось була та жінка. Чуток про неї було багато,навіть забагато. Але я,чуючи дуже різні версії про її походи, вже не хочу навіть слухати нічого. Хіба це моя справа? Та і взагалі - чуткам вірити дурне діло. Сказати про людину можна багато,але всі слова розбиваються вщент,коли ти сам розмовляєш з нею. Можливо,колись і нам вдасться стерти усе сказане про неї? Проте,не дивлячись на таку собі славу,вона також приймає участь у прибиранні,хоча і окремо від нас. 

Раптом я почула,як каркає ворона, що сидить на дереві поруч зі мною, і мало серце в мене не спинилося,мабуть це знак,що треба йти додому. Хоча,мабуть можна ще трохи помилуватися природою. Бо дивитися на таку картину,що ніби із казки,це найкраще,що може бути у житті.

Трохи постоявши, я все ж зрозуміла,що час йти додому, бо скоро почне вечоріти, а я повинна встигнути до вечері,бо несу найголовнішу страву сьогоднішнього дня - торт. В моєї тітки день народження,тому ми вирішили зробити їй сюрприз, приготувати їй вечерю та зустріти її із тортом та подарунками. Зараз вона сидить мабуть,сумує,що її не привітали,але коли прийде додому,то все зрозуміє. Я впевнена,що їй сподобається,бо вона обожнює сюрпризи. Проте найголовніше те,що ми знаємо це на 100%,бо інакше ми б не приходили до неї додому,усе ж таки не всім могло б це сподобатися.

Я поринула у свої думки та не помітила,що вже опинилася біля під'їзду, набираючи номер квартири,я почекала,доки пролунає “Ало?” від мого батька,який пустить мене. Ось підіймаючись, крок за кроком мені ставало дуже тривожно,я,будучи людиною, яка вірить у прикмети та усілякі забобони,як кажуть люди,навіть застигла на місці. Та варто було мені спинитися, як я почула шорхіт зі сторони ліфту, хоча я була впевнена,що була одна. Але це могла бути і кішка,яка тут мешкає,ми намагалися забрати собі додому,але вона зовсім не хотіла. Хоча..та ні. Я бачила її біла під'їзду. Дуже дивно. Та треба йти, бо часу залишилося зовсім мало. Дійшовши до четвертого поверху,я взяла ключі та почала відкривати двері, зайшовши в коридор,увімкнула світло,бо нічого не було видно.

Пройшовши згодом у кухню,я поставила торт на стіл та пішла у вітальню,де були мої батьки,які перелякалися,що то прийшла тітка. Ми обійнялися та я почала допомогати розставляти посуд на столі. Коли все було по місцях,ми подивилися на годинник,який показував за п'ять хвилин шосту,та вирішили сісти почекати,бо все було зроблено - подарунки стояли на дивані, а їжу ми будемо насипати тоді,коли сядемо за стіл. До речі,дарувати ми зібралися книжки,які моя тітка дуже хотіла,але не могла знайти. Ми витратили дуже багато часу,аби замовити,щоб особисто для неї їх надрукували. Хоча багато хто не розуміє,що такого в книжках,щоб дарувати їх як повноцінний подарунок. Проте чи є сенс пояснювати це тим, хто ніколи в житті не брав книг до рук, при цьому кажучи,що читання - безглузда річ? Ось вже скоро сьома година,проте моєї тітки все немає. Чи потрібно вже почати хвилюватися,чи списати це на те,що вона з кимось розмовляє та приймає вітання з днем народження?

Ми почекали декілька хвилин та вирішили,що треба їй подзвонити. Але замість гудка було сказано,що абонент поза межею досягнення. Це починає лякати. Почекавши ще трохи, почали дзвонити її колегам,бо хто зна,що могло трапитися. Особливо із нею,вона дуже любила усілякі пригоди, та потрапляти у халепи. Колега відповіла,що вона вже давно пішла,та вона ще бачила ,як та йшла у сторону свого дому. Дуже дивно виходить..де ж вона може бути?