Епілог

Лоя сиділа на м’якому затишному дивані в гостях у Бібліотекарки, захоплено обговорюючи з нею важливі «жіночі проблеми». Тим часом Дін і Перший стояли на балконі, вглядаючись у горизонт із келихами вина в руках.

— Знаєш, Діне, ти став дуже дивним після нашої перемоги, — стиха зауважив Перший. — Ти ж так нічого до пуття й не розповів про те, як усе було насправді.

— Друже, там не було нічого цікавого, — Дін пригубив вино. — Ну, побилися трохи, а потім…

— Ну так, ну так, я пам’ятаю офіційну версію: «а потім він помер, і Структури самі собою почали об’єднуватися». Звучить не надто правдоподібно, не знаходиш? — Перший скептично усміхнувся.

— Якщо чесно, то не дуже, — погодився Дін. — Але знаєш, я зрозумів одну річ. Дивлячись на все це… розумієш, яке крихке все те, що нас оточує.

— О, та ти у філософію впав! — усміхнувся Перший, плеснувши друга по плечу. — Ти тільки не заривайся в нетрі. Подивися краще на Лою. Чудова дівчина, кохає тебе, навколо купа друзів… і навіть цей твій Дванадцятий барон, попри все, виявився чудовим другом.

— Ти правий, — в очах Діна на мить спалахнув сріблястий Живий Метал.

— От не роби так більше, — поморщився Перший. — Моторошно виглядає.

Дін різко розвернувся і рішуче підійшов до Лої.

— Пробачте, що перериваю… Лоє, люба, виходь за мене заміж!

— Ну, нарешті! — радісно вигукнула Бібліотекарка, заплескавши в долоні. — Чого ж ти тягнув так довго, котику?

Лоя завмерла, дивлячись на Діна широко відкритими очима.

— Любий, ти не захворів? Наче не схоже…

— Погоджуйся! — голосно прошепотіла їй на вухо Бібліотекарка. — І ось ще!

Вона підхопилася і, смішно тупаючи підборами, побігла вглиб будинку. Повернувшись за хвилину, вона урочисто поставила на стіл дві коробочки з каблучками.

— Це від мене і Першого! — вона багатозначно штовхнула Першого ліктем у бік.

— Так… це від нас, — ошелешено підтвердив той, потираючи бік. — Там… загалом, є одна гарна ювелірна крамниця. Дорога, мабуть?

Лоя перевела погляд на Діна і ніжно усміхнулася:

— Я згодна, любий.

— Буде весілля! — по-дитячому заплескала в долоні Бібліотекарка. — Ну, чого стоїш? Неси шампанське! — гримнула вона на Першого.

Йдучи за пляшкою, Перший встиг шепнути Діну:

— А ти звернув увагу, які журнали наші панянки весь вечір розглядали?

— Ні, а що в них?

— Весільні сукні! — реготнув Перший. — Тож твоя пропозиція була «повною несподіванкою» хіба що для тебе самого.

— Я одружуюся! — урочисто повідомив Дін Дванадцятому, коли зустрів його в коридорі.

— На кому, господарю Діне? — незворушно уточнив дроїд.

— Ти знущаєшся?

— О, пробачте… Мабуть, на пані Лої? Несподівано, правда?

— Ну, мабуть, для когось — так…

— Не зрозумів? — Дін прижмурився.

— Ну, коли Бібліотекарка попросила в мене золото для ваших каблучок, щоб, так би мовити, було символічно… я, звісно, віддав його за ціною, значно нижчою за ринкову. Але комісію за зберігання все ж включив.

Дін стояв із відкритим ротом.

— Тобто… всі вже приготувалися до мого весілля ще до того, як я освідчився?!

Дроїд замислився, його сенсори мигнули.

— Власне — так. Але я особисто, господарю Діне, не квапив події. На відміну від Другого.

— А Другий тут до чого?! — ошалів Дін.

— Ну, так він уже домовився з радою капітанів Бездушних: з Легатів — випивка, з капітанів — провіант.

Дін із силою ляснув себе по лобі.

— Господи… де найближчий корабель у Темну структуру?! Мені треба терміново зникнути!

— А що, вже налагодили регулярне сполучення? — поцікавився дроїд і простягнув Діну аркуш паперу.

Дін узяв його, боячись навіть уявити зміст.

— Це що? План помсти?

— Не бійтеся, це кошторис витрат. Як бачите, якщо сумістити ваше весілля і весілля герцога Еріка, економія складе 22,5%. Рекомендую подумати.

Ерік, звісно, був у повному захваті від ідеї поєднати церемонії.

— Це просто чудова затія, друже! Фрея буде щаслива!

— Тільки я тебе прошу, — додав Дін, — давай без цього твого придворного пафосу, добре?

— Тут є невелика проблема… — герцог зам’явся. — Маленька, я б сказав. На весіллі буде король. Я все-таки його родич.

— А мені, мабуть, знову грати роль командувача зоряної армади? — зі зітханням запитав Дін.

Герцог, сяючи, закивав головою.

І ось день настав.

— Еріку, хлопчику мій, а де ж наші чудові гості? — з іронією запитав король, оглядаючи порожню галявину перед будинком герцога.

— Ваша величносте, будуть з хвилини на хвилину!

У небі почувся наростаючий гуркіт. Присутні з жахом і захопленням спостерігали, як гігантський зоряний крейсер виринув з-за хмар, буквально закривши собою сонце. Від нього відокремився невеликий човник і плавно приземлився на газон.

Як і на минулому балу, Дванадцятий на все почуття оголосив титули прибулих. Дін з’явився у строгому костюмі з витонченою тростиною, Лоя — у шикарній білій сукні, всипаній блакитними алмазами. Бібліотекарка буквально збивала з ніг чарівністю та сліпучою усмішкою. А сам Дванадцятий красувався в новому корпусі глибокого синього кольору з золотими візерунками.

— Ваша величносте! — радісно вигукнув Дін, розкриваючи обійми. — Як несподівано і приємно бачити вас знову!

— Діне, мій найкращий друже! Як я радий!

Обмінявшись люб’язностями, король обережно вказав на сталеву гору крейсера, що висіла в небі.

— А це… що таке?

— Ваша величносте, не звертайте уваги, — відмахнувся Дін. — Це, так би мовити, моя яхта вихідного дня. Дрібниці.

Король із побоюванням подивився на свого «нового друга».

— Соромлюся запитати, як же тоді виглядають ваші бойові кораблі?..

Гості з заздрістю дивилися на наречених і багатство свята. Дами за звичкою гризли кінчики віял, коли повз них, сяючи, проходила Бібліотекарка. Після церемонії, коли заповітні «Так» були вимовлені, слово взяв Дванадцятий.