Розділ 25: Втрати та здобутки

Четвертий світ зустрів прибулих оманливим спокоєм. Кораблів ворога не було видно. Три крейсери повільно дрейфували на орбіті планети. Дін до болю вдивлявся в екрани.

— Вони тут... я їх відчуваю, — бурмотів він.

Лоя з подивом дивилася на коханого. Щось сильно змінилося в ньому після вчорашньої присяги.

— Одинадцятий, відкрий білий канал.

— Відкрито, — озвався дроїд. — Дешифрування включено.

На маленькому екрані з’явився білий шум ефіру, поверх якого побігли рядки тексту.

— Це новий винахід? — запитав Перший.

— Так. Звичайні канали прослуховують, а в білий шум навряд чи хтось вслухатиметься. Туди можна вкласти пакет інформації, приховавши його в завадах. Щоправда, поки що тільки текст, — відповів Дін.

Минали томливі хвилини. Раптом Дін різко скомандував:

— Відкритий канал!

У динаміках прорвався голос Четвертого:

— Вони під полями! Майже на межі атмосфери! Винищувачі ховаються в хмарах!

— Бойова тривога! — скомандував Перший.

Рій винищувачів піднімався з боку планети, і в ту ж секунду скинули маскування три кораблі Бездушних.

— Четвертий, П’ятий — вогонь по готовності! — прокричав Дін. — Вони влаштували нам засідку, але подивимося, як їм сподобається наша!

З-за горизонту планети випірнули «Спис» і «Меч», також скинувши поля. Важкі гармати, зняті з загиблого лінкора, виплюнули снаряди. Два потужні вибухи розпороли корму противника — кораблі ворога замерли, втративши двигуни.

Третій корабель Бездушних встиг випустити залп плазми по «Рисі». Білі вогняні кулі врізалися в щити крейсера.

— Щити пробиті! — почувся голос капітана «Рисі». — Йду за горизонт!

Крейсер почав маневр відходу, але один з останніх плазмових зарядів усе ж наздогнав ціль, вдаривши прямо в двигуновий відсік. «Рись» від вибуху швирнуло в бік планети. Вона почала зариватися носом в атмосферу.

— Прокляття! — кричав Перший, палячи з усіх гармат по останньому противнику.

— Турелі! — скомандував Дін.

Струмені з великокаліберних кулеметів потягнулися до третього корабля. Кінетичні снаряди, не помічаючи енергетичних щитів, кришили бронепластини. Уламки розліталися в порожнечі, і невдовзі корабель Бездушних зник у сліпучому спалаху.

«Меч» і «Спис» випустили торпеди з газом у знерухомлені цілі. Винищувачі ворога в безумному штурмі неслися на крейсери, але кілька ланок відокремилося і полетіло слідом за «Рисю», що падала.

— Третій, катапультуйся! — кричав у комунікатор Дін.

Він бачив, як «Щит» висаджує абордажних дронів на захоплені кораблі, але «Рись» була приречена.

— Я не можу на це просто дивитися!

Дін кинувся в ангар.

— Діне, стій! — кричала Лоя. — Ти його не врятуєш!

Але він не чув. За мить його винищувач уже мчав у бік планети. Він встиг побачити, як від крейсера, що гинув, відокремилася рятувальна капсула, за якою рвонули два вороги. У кабіні Діна з’явився дим, пахло горілою проводкою, винищувач стогнав від перевантажень.

Дін, як болід, летів за капсулою. Довгі черги прошили перший ворожий винищувач, і той вибухнув, входячи в щільні шари атмосфери. Другий просто розвалився, не витримавши тиску. Капсула неслася до землі. Корабель Діна, охоплений полум’ям тертя, втрачав керування.

Лоя на містку бачила, як капсула Третього і винищувач Діна зникли за хмарами. За секунду внизу розцвіли два вогняні гриби. Сльози заливали обличчя дівчини, вона беззвучно кричала.

Перший командував боєм, що затихав.

— Негайно вислати пошукові партії! — наказала Лоя, ледь віднайшовши голос.

Перший обійняв її за плечі:

— Ми перевернемо цю планету, але знайдемо їх. Це війна, Лоє… Ми несемо втрати.

Його погляд упав на намисто дівчини — його колір повільно змінювався з синього на зелений.

Мірно поскрипував віз, підстрибуючи на вибоїнах. Дін розплющив очі. Похмуре небо, верхівки дерев у золотому листі... По руці пробігла легка срібна хвиля — метал тихо заспокоївся, ніби переконався, що господар живий. Він поворушив руками й ногами — наче цілі. Останнє, що він пам’ятав — голос усередині, який сказав: «Спи». І темрява.

Дін підвівся на лікті.

— Де це ми?

Візник, зовсім молодий хлопець у поношеній формі, підскочив від переляку. Поруч із ним лежала стара кремінна рушниця.

— Ви прокинулися, ваша вельможносте! — радісно вигукнув він. — Ви з тих, що з неба падають? У нас у селі стара казала, що такі — до великої біди або до великого везіння.

Дін усміхнувся:

— Поки не вирішив, до чого я.

— Дозвольте відрекомендуватися — Анжі, рядовий прикордонної служби його вельможності герцога Еріка Третього!

— Як довго... — вимучено пожартував Дін. — Допоможи мені встати.

— Це я вас знайшов! — торохтів хлопець. — Спочатку гуркіт у небі, потім уламки, а потім срібляста куля впала прямо в яругу. Я прибіг, а там ви лежите, і все горить навколо!

— Нічого не пам’ятаю...

— То й не дивно! З неба гепнутись! До нас рідко заглядають гості з інших світів, ми далеко від порту. Тут самі поля та корови.

Дін насилу сів.

— Дякую тобі, Анжі. Я Дін.

— Просто Дін? А титул?

— Називай мене... Командир Дін.

— Оце діло! А то без звання ніяк не можна. Їдемо в місто, у госпіталь.

— Відставити госпіталь, рядовий. Їдемо до твого герцога.

— До самого?!

— Так, чого кота тягнути за яєчка.

Хлопець засміявся:

— Кумедна приказка, запам’ятаю!

Палац герцога більше нагадував добротний кам’яний будинок. Сам герцог Ерік виявився однолітком Діна. Він вийшов на поріг у простому мундирі без знаків розрізнення.

— Вітаю вас, — Дін простягнув руку.

— Ерік Третій, до ваших послуг. Вам потрібен лікар?

— Ні, але зв’язатися з моїми кораблями не завадило б.

Герцог завагався:

— Ми глуха провінція, засобів зв’язку немає. Але я послав гінця до столиці. Це займе час.