Розділ 22: Партизанська війна

Кімі дивився, як три кораблі Бездушних перетворилися на космічне сміття. Це викликало в ньому щире захоплення цим клятим хлопчиськом і злагодженими діями всієї його команди. «Це ж треба — морська торпеда! Що цей унікум придумає ще?» Але крім захоплення було й замішання. Якщо ці дітлахи застосують свої ідеї проти нього, то чим він відповість?

— Так, старий, пора з мізків мох зчищати, — говорив він собі.

Потрібно підтримати їх, із таким складом вони багато навоюють. Ні, рано. Треба подивитися, що вони ще вигадають, потрібно зрозуміти їхню стратегію. Війну не виграти обороною. Кімі вдихнув густий, солодкуватий запах димлячих пахощів — це його заспокоювало. Поки Замикаючий Камінь у цієї парочки, його структура у відносній безпеці. Потрібно починати готуватися.

— Запроси Гунна, — сказав він у комунікатор.

— Так, пане, негайно, — відповів дроїд-секретар.

Кімі провів рукою по столу з палісандра, відчуваючи пальцями бездоганну прохолоду старого дерева. Як багато чудових речей вони створили до того, як Іцамна уявив себе богом — це досі не вкладалося у нього в голові. Комунікатор ожив: «Пан Гунн прибув». Швидко він, подумав Кімі, йому як завжди бракує стриманості. Нехай заходить.

До приміщення увійшов Гунн, права рука Кімі. Він не був людиною, і віднести його до якоїсь раси було неможливо. Він був результатом експерименту. Іцамна хотів його відразу утилізувати, але Кімі не любив убивства і тому відправив немовля в Темну структуру, і, як виявилося, не прогадав. Гунн був високим, сильним, розумним і відданим. Замість волосся на голові було ретельно зібране на потилиці пір'я, на людському обличчі замість носа був орлиний дзьоб, чорні, майже без зіниць очі завжди дивилися впритул без тіні страху. Широкі плечі, джгути м'язів під лляною сорочкою, руки нагадували лапи орла з величезними кігтями, образ доповнювали пара крил за спиною і катана на поясі.

— Проходь, проходь, — дружелюбно покликав Кімі. — Зараз подивимося цікаве кіно.

Що скажеш після перегляду? — запитав Кімі.

Гунн виразно подивився на свого господаря і промовив:

— Я попереджав, що з цим психопатом треба закінчувати, а команда молодці, особливо хлопчина. І ще…

Гунн багатозначно поплескав по катані.

— Так, так, був не правий! — махнув рукою Кімі. — Архаїзм переміг технологію.

Подумавши кілька секунд, він віддав наказ:

— Готуй десять маніпул, із них три — технарів. Будемо стирати пам'ять?

— У жодному разі, мені ляльки ні до чого. Коли ці хлопці роздмухають протистояння, ми будемо готові підтримати їх. Відбери хороших фахівців і склади резерв. Кораблі та техніку розконсервуй.

Потім подивився прямо в очі Гунну.

— І зроби висновки з побаченого, мені не потрібні зайві смерті.

Гунн кивнув і мовчки пішов. Легкий дим від пахощів стелився в повітрі сизими стрічками, дуже налаштовуючи до роздумів.

Після поразки Бездушні припинили свої рейди. Корабель-розвідник з'явився на місці побоїща, покрутившись там п'ять хвилин, зник. Потрібно було приймати рішення, як діяти далі. Слово взяв Перший:

— Ми почали фактично партизанську війну, не маючи потрібних ресурсів. Нам потрібні люди і потрібні кораблі. Залучити до війни Перший, Дев’ятий та Одинадцятий світи не вийде без значних перемог. Ще пару разів використаємо торпеди, і ворог адаптується, знайде протидію, і тоді або ми видамо щось нове, або він завдасть удару, і ми втратимо ініціативу та несподіванку. Які думки?

Лоя підняла руку:

— Наша перевага в цій ситуації в тому, що Бездушні як роботи діють за протоколами, не відступаючи ні на крок, що б не сталося. Це їхня перевага і недолік. Потрібно створити умови, за яких вони не зможуть виконувати завдання.

— І ще нам потрібні кораблі, — сказав Другий. — І я знаю, де взяти ще два.

Усі повернулися до Діна.

— Ну так, «Сатурн». «Висхідна зірка» і той десантний корабель мародерів. І кого ми туди відправимо? Сам полетиш? — запитав Третій.

Дін махнув рукою:

— Є у мене кандидат. Одинадцятий, зайди, — сказав Дін у комунікатор.

Дроїд з'явився швидко, статечно увійшовши до зали і сяючи сліпучим поліруванням, від якого по стінах розбіглися відблиски.

— Вітаю, панове, уважно слухаю.

— Ох, красень, — вирвалося у Другого.

— Розкажи коротко, — кинув Дін.

Одинадцятий повільно кивнув головою:

— В результаті повної ревізії ресурсів станції мною було виявлено законсервований батальйон ремонтних дроїдів у кількості 300 одиниць, дві роти штурмовиків у кількості 200 одиниць, крім того комплекси космічної варти у кількості 50 одиниць. Це звісно не все, є багато запчастин, клонуючих принтерів і касет до них, запаси стрілецької зброї, амуніція та інше військове майно. Повний список у господаря Діна.

Легати перезирнулися:

— І все це багатство ти знайшов на станції?

— Частково так, — відповів дроїд, — частково за межами станції в руїнах міста, там ще багато цікавого.

— Ну ти герой, — відгукнувся Третій.

— Дякую, — статечно відповів Одинадцятий, — і прошу невелику винагороду.

— Одинадцятий! — крикнули Дін і Лоя.

Третій підняв руку:

— Я згоден з ним і пропоную такий варіант. Якщо вже нам треба летіти до Сатурна за кораблями… — Третій зробив паузу, — я дам тобі 12 годин на розграбування залишків загиблого флоту.

— Я згоден, дякую, — відразу ж погодився дроїд.

— Ну що ж, ми летимо завтра, — сказав Третій, — тебе, Одинадцятий, прошу підготувати ремонтну команду.

Дін порався в лабораторії з якимось пристроєм. У повітрі стояв стійкий запах каніфолі та розігрітого металу. Лоя підійшла і обняла його:

— Чим займаєшся?

— Є одна ідея…

— О, мені вже страшно.

— Я ось подумав, а що якщо спробувати захопити кораблі, а не знищувати їх?

— Діне, любий, ти здібний і дуже розумний хлопчик…

— От давай без «хлопчиків», добре?